93.

Майже всю дорогу Аллан мовчав, замислившись над ситуацією. Чомусь йому не спало на думку запитати у Діна напряму, як це зробила Мейлін. Можливо, тоді ще можна було б якось «відбити» Дейва назад.

— То що далі? — запитала дівчина, коли автівка зупинилася недалеко від її під'їзду.

— Не знаю. Мені треба добре над цим подумати, — відповів Алекс.

— Це не твоя провина. Дейв міг і сам подумати, перш ніж довіряти ворогові.

— Моя провина в тому, що я з цим нічого не зробив.

— Нууу, тут я не знаю, що й сказати. Добре, дякую, що підвіз.

— Ага, — хлопець все ще перебував у якійсь прострації.

Мейлін вибралася з салону й попрямувала до під'їзду.

На поверсі на дівчину чекав сюрприз у вигляді Дейва. Він сидів на перилах і явно на неї чекав. Дівчина втомлено зітхнула.

— Давай домовимося, — мовила вона. — Я тобі сенсаційну новину, а ти дозволиш мені піти додому?

— Ого, — хлопець зістрибнув на майданчик, загороджуючи шлях. — Ну, я тебе слухаю.

— Можна я пройду? — Мейлін кивнула на двері власної квартири.

Дейв відійшов убік, пропускаючи її. Але щойно дівчина майже пройшла повз, схопив її за руку, повністю розвертаючись.

— Говори.

— Окей. Пам'ятаєш той день, коли Дін мало не спіймав тебе в себе на базі?

— Пф-ф, — Дейв закотив очі. Дівчина вільною рукою сунула завчасно підготовлені ключі в замок. — Така собі сенсація.

— Так це ще не все, — Мейлін повернула ключ у замку, що не сховалося від уваги хлопця.

Він підійшов ближче й поставив одну руку на двері, блокуючи їх.

— Ну? — байдуже запитав Дейв.

Мейлін висмикнула руку з його хватки й завела обидві руки за спину, намацуючи дверну ручку.

— А ти знаєш, що Дінові тоді зателефонував Вест? — на одному диханні видала дівчина.

Очі її співрозмовника округлилися.

— Що? — спантеличено запитав він.

У цей момент загудів ліфт — хтось викликав його на одному з поверхів.

— Так. Він зателефонував і повідомив, що ти пробрався на їхню базу. А потім Райном героїчно тебе врятував, — Мейлін скористалася секундним збентеженням хлопця, відштовхнула його й спробувала швидко залетіти до квартири, але той знову спритно заблокував двері.

— Малувато інформації, — мовив Дейв, трохи нахиляючись до дівчини. — Звідки Вест знав? І навіщо вони мене тоді рятували?

— А я звідки знаю? Візьми й спитай у нього! — Мейлін спробувала відійти трохи вбік.

Судячи зі звуку стулок, ліфт якраз зупинився на їхньому поверсі, але хлопець навіть не ворухнувся.

— То може впустиш мене? Вип'ємо кави й поговоримо на цю тему? — запропонував Дейв.

Мейлін раптом широко посміхнулася.

— А зі мною вип'єш? — просто за спиною у хлопця пролунав голос Ерна. Той схопив хлопця за плече й трохи відштовхнув. — Руки від Мейлін прибери.

— Пф-ф, спокійно, Ерне, — Дейв не став чинити опір і відійшов. — Тобі пощастило, що ти в команді Діна. Був би ти з Алексом, ми б зараз інакше говорили.

— І що з того, що я в команді Діна? Що, твій «власник» забороняє тобі зараз із нами битися, так? Порожні балачки. Дивно, що ти тоді його не послухався, — Ерн натякнув на їхню нещодавню бійку.

— Я сам приймаю рішення, Ерне.

— Ага, — хлопець підійшов ближче до Мейлін, закриваючи її.

Та взяла його за руку.

— Вау, — тільки й мовив Дейв. — Ще побачимося, Мейлін.

Ерн простежив поглядом, як Дейв сідає до автівки й виїжджає з двору. Тільки після цього він відійшов від вікна й розвернувся обличчям до дівчини.

— Аллан не помітив його автівку? — здивовано запитав він.

— Мені здається, він був настільки шокований, що не помітив би її навіть, якби та стояла просто перед дверима, — усміхнулася Мейлін. — Хто б міг подумати, що все виявиться так просто.

— Що саме? — Ерн виглядав спантеличено, явно не розуміючи, про що мова.

— А, точно, я ж тобі ще не казала, — дівчина легко ляснула себе долонею по лобі. — Реально вже час записувати, що й кому кажу. Ми зустріли в торговому центрі Діна. І я запитала його, що він знає про ту ситуацію з Дейвом.

— Воу, — в погляді Ерна з'явилася зацікавленість. — І що дізналася?

— Виявляється, це Вест тоді зателефонував Дінові й усе розповів.

— Цікаво. Я пам'ятаю, що був якийсь дзвінок, але особливо не цікавився тоді, — хлопець зробив невеличку паузу. — Нічого дивного. Усе в стилі Райнома.

— Невже Дейв не знав, який він? — розвела руками Мейлін.

— Тобі не здається, що ти береш на себе забагато? — питанням на питання відповів Ерн, уважно дивлячись на свою дівчину.

— Знаю, — вона сіла на стілець і поклала руки на стіл. — Але така я людина. Люблю хепіенди й з'єднувати людей. Видно ж, що Дейв сумує за своїми старими друзями.

— Ти сприймаєш це занадто близько до серця. Насправді все не так мило й райдужно.

— Ну, я більше не лізтиму. Вважатимемо це моєю помстою Райному. Має ж у нього тепер з'явитися причина ганятися за мною.

— Не думаю, що Райном сумуватиме за Дейвом, якщо той наважиться повернутися до Аллана, — досить скептично зауважив Ерн.

— До речі, хотіла запитати — це окей для тебе, що я сьогодні була в ТЦ з Алексом? — трохи змінила напрямок розмови Мейлін. — Бо я якось не подумала.

— Для мене ти поза конфліктом наших банд, — відповів хлопець. — І я ж знаю, що ви друзі.

— Скоріше, добрі знайомі. Може, трохи прогуляємося?

— Давай, гарна ідея.