91.

Наступного дня Мейлін майже всю першу пару витала у хмарах. Думки про вчорашній день не відпускали її і змушували усміхатися.

— Дивись тільки, щоб Арман не дізнався, — пролунав десь поруч голос Кіра, вириваючи дівчину з фантазій. — Привіт.

— Кір? — Мейлін часто закліпала очима. — А що ти тут робиш? І що ти маєш на увазі?

— Я привіз Майлу, — він повністю скопіював інтонацію дівчини. — А маю на увазі твого нового хлопця.

— Ага, а в когось занадто довгий язик, — усміхнулася Мейлін. Вона розповіла все Майлі ще вчора в переписці. — Чесно кажучи, мені байдуже, що подумає Арман, якщо дізнається. Але я й так не збиралася казати хлопцям. Хоча б тому, що про це не знає ще й Дін. Та й тебе з Майлою не хочеться підставляти.

— Я б на твоєму місці не недооцінював Арма.

— Слухай, мене вже починає нервувати те, що він навіть зараз не дає мені спокою.

— Привіт, — до них підійшла Майла. — Про що говорите?

— Про те, що в когось занадто довгий язик, — усміхнулася Мейлін.

— Нууу, — сестра Ерна опустила очі. — Як я можу тримати в собі такі новини?

— Добре, до вечора, Майло. Бувай, Мейлін, — з цими словами Кір пішов, а дівчата попрямували до аудиторій.

У них були різні пари, але в одному крилі.

Десь посередині заняття Мейлін отримала повідомлення від Ерна.

«Ерн: З'явилися деякі справи з Райномом. Не впевнений, що встигну тебе забрати сьогодні.

Мейлін: Добре, я попрошу Кіра.

Ерн: Вибач, я постараюся встигнути.

Мейлін: Все добре, Ерне. Не переймайся.»

Дівчина одразу написала Кіру, але той був не в мережі. До кінця пар він так і не відповів. Мейлін спробувала зателефонувати, але його телефон виявився поза зоною.

«Мейлін: Не знаєш, де Кір? У Ерна якісь справи з Райномом. Хотіла попросити Кіра мене забрати.

Майла: Не знаю. Він мені нічого не казав. Ти вже закінчила на сьогодні?

Мейлін: Так.

Майла: В мене ще дві пари.

Мейлін: Оу. Не забагато для одного дня?

Майла: Та я ж на другому курсі.

Мейлін: А, точно.

Майла: То що, почекаєш на мене? Може, і Кір з'явиться.

Мейлін: Не думаю, що це буде безпечно. Хоча Дейв, швидше за все, теж зайнятий. Викличу таксі на крайній випадок.

Майла: Добре, напиши мені, як будеш вдома.

Мейлін: Домовилися.»

Мейлін вийшла з корпусу і попрямувала вперед, озираючись по боках. Спогади про зустріч із братами Райсонами відбивали будь-яке бажання чекати ще дві пари в майже порожньому коридорі чи їдальні. Хоча дівчина й розуміла, що на вулиці теж не можна розраховувати на безпеку. Мейлін окинула поглядом парковку — жодного знайомого автомобіля.

«Цікаво, що в них там сталося з Райномом? Напевно, Кір зайнятий тим самим.»

Дівчина зупинилася, дивуючись, як ця ідея не спала їй на думку раніше, і зателефонувала Алексові. Але той теж виявився поза зоною досяжності.

Поки що все було спокійно. Мейлін віддалилася від університету вже на п'ятсот метрів. Ані Дейва, ані інших друзів Райнома поблизу не було. Аж раптом на горизонті з'явилася автівка Армана.

Дівчина пришвидшила крок, вдаючи, що не помітила знайомий автомобіль. Але хлопець явно її побачив.

— Сідай, — мовив він, порівнявшись із Мейлін і опустивши бокове скло.

— Ні, дякую. Краще пішки, ніж з тобою, — кинула дівчина, не зупиняючись.

Арман повільно їхав поруч.

— Не змушуй мене затягувати тебе силою, — попереджувальним тоном сказав він. — Сідай.

Мейлін глянула на хлопця. Той виглядав рішуче, ніби справді збирався втілити свої слова в життя. Гучно видихнувши, дівчина підійшла до автомобіля і сіла.

Арман мовчки перелаштувався на іншу полосу і поїхав трохи швидше. Мейлін навіть не глянула на нього. Вона витягнула телефон і перевірила, чи не з'явився в мережі Ерн.

— Чого знову сама ходиш? — досить лагідним тоном поцікавився хлопець.

— Бо Кір і Алекс поза зоною, — відповіла Мейлін. — Не знаєш, де вони?

— Ну, Райном знову наступає нам на п'яти. Тому вони зараз трохи зайняті.

— Цікаво, чого це ти не з ними. Як ти можеш таке пропускати?

— Для мене там поки нічого цікавого. Тим паче, Алекс дав мені інше завдання. Ти куди? — останнє питання Арман вимовив занадто здивованим тоном, бо Мейлін потягнулася до дверної ручки.

— Судячи з твоїх слів, Райном зараз дуже зайнятий, — мовила вона. — А я не хочу сидіти в одній автівці з тобою.

Ледь чутно клацнув замок — хлопець заблокував двері.

— Заспокойся, — мовив він. — Я просто відвезу тебе додому.

Мейлін промовчала, але припинила спроби вибратися. Арман міцніше стиснув кермо.

— Слухай, я розумію, що розчарував тебе, — мовив він, дивлячись кудись уперед. — Але я дійсно кохаю Рейген.

— Навіть не хочу це чути, — пирхнула дівчина.

— Та й я не давав тобі ніяких шансів. Не знаю, що ти там собі нафантазувала.

— Ну так! — якомога спокійніше процідила Мейлін, хоча всередині все кипіло. — Ти просто мало не переспав зі мною. Які ж тут шанси!

— Мейлін.

— Армане, краще мовчи.

Арман явно хотів ще щось сказати, але, на превеликий подив дівчини, стримався. Хоча на його обличчі читалася роздратованість, змішана з незадоволенням.