90.

Ерн повернувся до столика й присів. Мейлін підвела очі та глянула на нього.

— Вибач, мені тут Ніко пише. Зараз відповім їй, що зателефоную ввечері, — сказала вона.

— Нічого страшного, почекаю, — відповів він.

— Та ні, так не годиться, — Мейлін заперечливо похитала головою. — Дай мені кілька хвилин.

«Мейлін: Можемо поговорити ввечері? Я зараз не сама.

Ніко: Без проблем. Я написала, бо мені не подобається вся ця історія з Обрі, Райномом і т. д. Я б розповіла Алексові, що ми знайомі з Елроєм. Забагато секретів останнім часом. А моєму братові інколи не завадить трохи поворушитися.

Мейлін: Не хотіла б його примушувати до відповідальності. Але ти маєш рацію — я вже думала завести блокнот і записувати, що кому сказала, а що хто не знає.

Ніко: Гарна ідея.

Мейлін: Можеш розповісти йому сама.

Ніко: Окей. Пиши ввечері, якщо захочеш ще щось сказати.

Мейлін: Добре. Дякую, Ніко)»

— Я знову тут, — дівчина широко усміхнулася. — Ще раз вибач. Це про Обрі. Алекс попросив свою сестру пошукати на неї інформацію.

— Ваау! — протягнув Ерн. — Оце так він розхвилювався.

— У якому сенсі?

— Ти ж знаєш, що Ніко — хакер?

— Так. Але вона ж білий капелюх.

— Не впевнений, що цей термін можна застосувати до Денаї. Якщо коротко — Алекс жодного разу не просив її про допомогу, наприклад, із нами. Хоча я впевнений, що вона б легко нас знищила.

— Чому ти в цьому такий впевнений?

— Дакота, наш штатний хакер, колись сам напросився з нею потягатися. Досі розповідає про свої враження, якщо хтось випадково зачепить цю тему.

— Це було тоді, коли Алекс і Дін тимчасово помирилися?

— Ні. Але Ніко нам не ворог. Вона не лізе в чужі справи.

— Так, я помітила.

До столика підійшов офіціант з тацею кави.

— Капучино? — запитав він.

— Це для мене, дякую, — відповів Ерн.

— Дякую, — мовила Мейлін, коли перед нею поставили карамельне лате.

— То що, — сказав хлопець, коли вони знову залишилися наодинці. — Поговоримо про щось приємніше?

***

Алекс поставив гру на паузу й відповів на дзвінок.

— Ало, — мовив він.

— Ще раз привіт, — пролунав із динаміка голос Ніко. — Не зайнятий?

— Та ні. Давно не чув тебе, — хлопець реготнув.

— Та й не кажи.

— Щось дізналася?

— Поки що ні. Вирішила достукатися до твоєї совісті, братику.

— Оу, ну слухай, тут я точно не винуватий. Я фотки з Мейлін у мережу не викладав, на відміну від декого.

Арман, який у цей момент захоплено клацав у телефоні, підвів очі й уважно подивився на лідера.

— Ну, я подумав, що Обрі могла дізнатися таким чином, — додав Аллан.

— Таким чином вона могла дізнатися, що Мейлін — дівчина Армана. Це не означає, що вона знає вас усіх. А що, Обрі підписана на Армана?

— Й гадки не маю. Треба перевірити. То що там із моєю совістю?

— Не хотіла тобі казати. Але Мейлін — донька Рейлі Марса, нашого, так би мовити, колеги. Пам'ятаєш такого?

На кілька хвилин у розмові повисла пауза. Алекс осмислював почуте.

— Ааа! — нарешті подав голос він. — Він же Марс, точно! А я ще думав, що якесь знайоме прізвище. Ну слухай, воно не таке й рідкісне. Так, а Мейлін знає?

— Звісно, знає. Вона була у нас влітку.

— А мені чому нічого не розповіла?

— А ти подумай.

— А! — хлопець ляснув себе по лобу. — Ну так, вона ж сама прямим текстом казала, що не надто хоче нас утягувати. Слухай, люба сестричко, а ти раніше не могла сказати?

— Не могла.

— Тебе Мейлін попросила не говорити?

— Молодець, вгадав.

— То ти пошукаєш інформацію, так?

— Пошукаю. Тільки не я, а Аманда.

***

Автомобіль зупинився біля під'їзду будинку Мейлін. Надворі вже майже настала ніч.

— Дякую за цей вечір, — мовила дівчина, усміхаючись. Вони стояли біля входу до під'їзду. — Це було мило.

— І тобі, — Ерн усміхнувся, вдивляючись їй в очі. На мить між ними запанувала тиша. — У тебе дуже гарна усмішка.

— Дякую, — дівчина трохи зашарілася.

— Ходімо, проведу тебе, — поспішив змінити тему Ерн.

Ліфт приїхав швидко. За кілька хвилин закохана парочка вже була на сходовому майданчику, що вів до квартири Мейлін. Вони встали біля дверей, ніяк не наважуючись на подальші дії.

— Мейлін, — порушив тишу Ерн.

— Так? — Мейлін подивилася просто йому в очі.

У погляді хлопця відчувалося тепло, і вона мимовільно знову усміхнулася.

— Дякую, що дала мені шанс.

— Не кажи так, ніби ти не заслуговуєш на щось подібне, — дівчина зробила крок до Ерна й взяла його за руки. — Ти класний, Ерне. І якби ти мені не подобався, ми б тут так не стояли.

— Мейлін, я ж чудово знаю про...

— Тс-с, — Мейлін приклала палець до губ. — Ні слова.

Ерн не став продовжувати. Він і сам розумів, що зіпсував би момент, якби договорив цю думку. Хлопець досі не вірив, що все це відбувається насправді.

— Заїдеш за мною завтра? — голос Мейлін вивів його з роздумів.

— Так, звісно, — Ерн потягнувся й ніжно провів рукою по обличчю дівчини.

Та одразу відчула, як імпульс пробігся усім її тілом, і заплющила очі. Губи Ерна торкнулися її губ, поглиблюючи поцілунок, а його руки обійняли Мейлін за талію. Дівчина сплела свої на його шиї.

Мейлін відчувала, як калатається її власне серце та серце хлопця. Безмежна ніжність оповила все її тіло. Це було зовсім не так, як з Арманом — той і поруч не стояв. Ерн цілував її чуттєво й не так вимогливо. Здавалося, всі його почуття зійшлися в цьому поцілунку. Цілковито інший досвід.

Ерн відсторонився, не відпускаючи дівчину. Та розплющила очі, все ще перебуваючи в легкій прострації.

— Добраніч, — тихо мовив хлопець. — До завтра.