85.

Мейлін перехопила телефон зручніше, роздивляючись свої нігті.

— А Ерн знає про те, що тобі сказав Дейв? — запитала Джеймі.

— Так. Не думаю, що він його розпитував під час бійки, — гмикнула її подруга.

— Бійки?

— Ти ж мене не дослухала. Коли ми вийшли з універу й попрямували до автівки Ерна, виявилося, що Дейв її заблокував. Ну, і вони з Ерном пішли битися.

— Ого, а ось це вже цікаво.

— Що цікавого? Я так злякалася... Але вони повернулися вдвох. Щоправда, Дейв добряче шкультигав.

— Отже робимо висновок, що Ерн — ще досить цивілізований хлопець.

— Не думаю, що результат був би той самий, якби на місці Дейва був хтось інший з Райномовських.

— Ти ж сама розумієш, що ті хлопці навряд чи влаштували б бійку один на один.

— І це правда. Хоча я хвилювалася, що всі інші теж підтягнуться.

— За Ерна? — хитрим голосом перепитала Джеймі.

— А за кого ж ще? — з невеликим роздратуванням відповіла Мейлін. — Будь-хто на моєму місці хвилювався б.

— А тебе ж частіше Ерн забирає з університету, ніж Кір? — раптом змінила тему подруга.

— Так, а що?

— Цікаво, з чиєї ініціативи?

— До чого ти ведеш?

— Та так, ні до чого.

— Я почуваюся в більшій безпеці поруч з Ерном, це правда. Не тому, що вважаю Кіра слабким. Зовсім ні. Кір — класний хлопець. Але Ерн чомусь здається мені ближчим. З ним і правда легко.

— То чого ти тоді думаєш? Візьми й скажи йому про це.

— Про що, Джеймі? Я й досі згадую Армана. Кожне місце, де ми були. Навіть якась схожа ситуація викликає спогади.

— Такі ж сильні, як і були?

— Так... Не знаю. Може, й не такі сильні. Але це факт.

— Ну, як знаєш. Я розумію, що не можна просто так взяти й викинути людину з голови. Але, може, все ж таки варто зробити щось, що збільшить цю психологічну дистанцію між тобою й Арманом?

— Джеймі, ти в психолога вирішила перекваліфікуватися?

— Ні, але в нас була прикольна лекція з відомою психотерапевткою.

— Помітно, — Мейлін зробила невелику паузу. — Добре, я, напевно, піду тоді. Чаю поп'ю й подумаю, як краще почати розмову з Алексом. Щось мені підказує, що це буде непросто.

— Так, а навіщо телефонувала? — весело мовила подруга. — Я щось так і не зрозуміла.

— Просто хотіла поділитися останніми подіями, — видихнула Мейлін.

— Мейлін? — раптом серйозним тоном запитала Джеймі.

— Що? — здивовано перепитала Мейлін.

— Хочеш пораду?

— Ну давай.

— Уяви, що Арман знову розійшовся з Рейген. Ти б повернулася до нього, якби він запропонував? Не відповідай одразу. Просто подумай над цим. І все встане на свої місця.

— Навіть не знаю, що тобі сказати.

— І не треба нічого казати. Бувай, подруго. Якщо що — пиши.

— Дякую, Джеймі. Бувай.

Після розмови Мейлін почувалася дивно. Це, напевно, була її найкоротша розмова з Джеймі, під час якої вони обговорювали нещодавні новини.

«Уявити, що Арман знову розійшовся з Рейген?»

Мейлін боялася навіть думати про таке. Дівчина ліниво сповзла з ліжка й попленталася на кухню. Випити чаю здавалося хорошою ідеєю.

«Бажано якогось заспокійливого.»

Мейлін відчинила дверцята навісної шафки й швидко пробіглася очима по різнокольорових коробках. Єдине, що більш-менш підходило, пакування чаю з мелісою. Дівчина витягнула з коробки пакетик і закинула його в чашку.

«Саме цей чай ми пили разом з Ерном. Річ першої необхідності, коли в твоєму житті є хтось такий, як Райном. Або Арман.»

Мейлін сіла на стілець, спостерігаючи, як потихеньку закипає вода у скляному чайнику.

«Арман, в основному, пив каву або чорний чай.»

«І нащо я про це згадала?»

Випивши чаю, дівчина полізла до холодильника. Було б непогано нарешті повечеряти. Тільки ось з їжі всередині було лише вершкове масло та половинка лимону. А ще кетчуп і чорничний джем у дверцятах. Мейлін невдоволено зачинила холодильник. Вона так закрутилася у власному екшені за ці дні, що навіть забула, коли востаннє робила закупи. Піца з Еверглейс і інша доставка не рахуються. Мейлін вирішила, що треба повертатися до нормального життя й таки купити продуктів.

Першою ідеєю було швидко збігати до найближчого цілодобового магазину. Хоч там і було трохи дорожче, але не настільки, щоб ризикувати власною безпекою та відходити від дому на велику відстань. Мейлін вийшла на балкон і оглянула двір. Плани змінилися. Хідда Райсона, який причаївся за високим деревом біля під'їзду, дівчина помітила одразу. Хлопець стояв, обпершись спиною на стовбур. І це був саме той тип, з яким Мейлін дуже не хотіла зустрітися знову. Схоже, Хідд її не помітив. Дівчина повернулася на кухню й узяла до рук мобільник. Спочатку хотіла написати, але потім вирішила, що краще зателефонувати.

— Алло, — пролунав з динаміка голос Ерна.

— Ще раз привіт, — привіталася Мейлін. — Вибач, що знову турбую тебе сьогодні. У мене закінчилися продукти. Проте є один з Райсонів просто під під'їздом. Можеш, будь ласка, сходити зі мною в магазин?

— Привіт. Сьогодні?

— Було б непогано. Але можна й завтра, якщо що.

— Добре, скоро буду. До речі, якщо хочеш, можу просто дорогою купити, що треба.

— Я б хотіла обирати сама.

— Добре, не проблема.

— Дякую.

Ерн прийшов пішки. Зайшовши у двір, він одразу помітив Хідда. Судячи з незадоволеного виразу обличчя Райсона, той теж побачив рятувальника Мейлін.

— Що ти тут робиш? — роздратовано запитав Райсон.

— А ти? — питанням на питання відповів Ерн. — Робити нічого? Реально думаєш, що Мейлін сьогодні ще кудись піде?

— Судячи з того, що ти тут — так. А взагалі, ця дівчина як дзиґа, постійно десь крутиться.

— То що — сам підеш чи провести? — хлопець напруженно вдивлявся у свого супротивника.

— Тобі пощастило, що я тут один, Ерне, — процідив крізь зуби Хідд.