83.

До наступної пари лишалося всього кілька хвилин. Майла глянула на годинник і зітхнула.

— Лабораторка, — мовила вона сумно. — Складна.

— Розумію. У мене зараз практика, — відповіла Мейлін.

— Не краще. Ну, я пішла тоді.

— Ага, я теж.

Дівчата розійшлися по аудиторіях. Це була остання пара Майли на сьогодні. Її подруга ж мала ще одну. Після лабораторки й практики дівчата зустрілися в коридорі. Сестра Ерна вже була разом із Кіром.

— Ми ще тут трохи прогуляємося, — мовила Майла. — Пошукаємо Дейва.

— Ага, якщо знайдемо — покажемо йому дорогу додому, — реготнув її хлопець. — Тебе Ерн забере?

— Угу, — Мейлін ледве помітно опустила очі й знову підвела.

— Ну, слухай, — цей жест не сховався від уваги Кіра. — Тобі я точно не можу через нього моралі читати.

Майла з хлопцем пішли, а Мейлін попрямувала до аудиторії. Пара вже розпочалася, але викладача досі не було. Так минуло хвилин двадцять.

— Увага всім, — пролунав гучний голос старости групи. — Отримала повідомлення від викладача. У них термінова нарада. Тож пара відміняється.

Настрій у всіх присутніх значно підвищився. Студенти жваво почали збиратися додому. Мейлін витягнула телефон і написала Ернові про цю зміну в розкладі.

«Ерн: Я тут недалеко, скоро буду.

Мейлін: Добре, чекатиму в столовці.»

У столовці майже нікого не було. Тільки невеличка групка студентів, які явно готували матеріал для списування. Та й вони всі пішли, щойно Мейлін вмостилася за столиком із чашкою чаю та булочкою. Певно, побоялися зайвого свідка.

— Що, прогулюєш? — пролунав позаду голос Дейва.

Дівчина звела очі мало не до стелі.

— Не хотів би я такого лікаря. Жартую.

Хлопець підійшов і поставив руки на стіл.

— Чого тобі? — Мейлін відсунулася разом із стільцем вліво.

— Продовжимо нашу розмову? — питанням на питання відповів Дейв.

— Якщо тут — то окей. А так я з тобою нікуди не поїду.

— Ну ні, просто так я тобі нічого не розповідатиму.

— Дейве, — дівчина підвела очі й подивилася на нього. — Ти серйозно думаєш, що мені цікаво знати щось про Обрі?

— А що, ні?

— Я тобі вже багато разів казала, що не належу до Алекса і його банди. Ми навіть не друзі. Просто знайомі. Та й що ти можеш розповісти такого, чого я не знаю? — Мейлін відверто блефувала, але варто було спробувати.

— Хочеш сказати, що Алекс або хлопці тобі щось розповіли? — посміхнувся Дейв. — Я маю в це повірити?

— Це вже твоя справа.

— Пф-ф, нізащо не повірю, що тобі не цікаво. Твоє обличчя тебе видає, Мейлін.

— А мені розповісиш? — на плече хлопця легла рука. — Мені теж цікаво.

Мейлін усміхнулася, побачивши Ерна. А ось Дейв точно не був йому радий. Ерн сильніше стиснув пальці й трохи нахилився.

— Сам підеш, чи допомогти? — запитав він.

— Тобі пощастило, що ми на території університету, — Дейв спробував скинути руку, але хапка виявилася занадто міцною. — То ти хочеш, щоб я пішов?

Ерн розтиснув пальці. Дейв нервово відсторонився, але пішов.

— Що він, знову за Обрі? — запитав Ерн.

— Звідки знаєш? — Мейлін здивовано подивилася на хлопця.

— Майла розповіла. Попередила, що він тут вештається.

— А, окей.

— Ходімо?

— Так. Дякую, що прийшов.

Вони вийшли з будівлі університету й попрямували вперед, оминаючи парковку.

— Не було вільних місць, — пояснив Ерн. — Довелося припаркуватися поза територією універу.

— Ого, серйозна у них, мабуть, нарада, — мовила Мейлін, окидуючи поглядом припарковані автомобілі.

Їх було дійсно багато. Частина мала номерні знаки іншого регіону.

— Нарада? — перепитав хлопець.

— Так, через неї нам відмінили останню пару. Певно, якась перевірка.

— Зрозуміло.

Ерн припаркував свою автівку метрів за двадцять від в'їзду на територію, на протилежному боці вулиці. На місці вже чекав сюрприз — автомобіль Дейва, що повністю заблокував його машину, унеможливлюючи виїзд.

— Який настирливий, — процідив Ерн крізь зуби.

Мейлін стривожено глянула на хлопця. Той прискорив крок. Щойно вони опинилися за кілька кроків від барикади, Дейв вибрався зі своєї автівки й зухвало подивився на нього.

— Що тобі треба, Дейве?

— Вона, — Дейв вказав на Мейлін. — А ти мені вже набрид. Ходімо зі мною.

Він кивнув у напрямку арки, що вела до одного з дворів.

— Посидиш в автівці, добре? — Ерн подивився на дівчину. — Я швидко.

— Можна я піду з тобою? — обличчя Мейлін стало ще більш схвильованим.

— Ні, — чітко відповів хлопець. — Я його, звісно, добре знаю. Але його товариші навряд чи відмовлять собі в такій нагоді. Не хвилюйся, до автівки вони не полізуть — тут доволі людно.

— Добре, — Мейлін слухняно сіла до автівки.

Ерн пішов слідом за Дейвом.

— Якщо хоч хтось до неї підійде, доки нас не буде, я відкручу тобі голову, — попередив він.

— Ніхто з хлопців не знає, що я тут, — кинув Дейв.

Вони увійшли до арки, перетнули двір і опинилися за гаражами. Ерн прийняв бойову стійку, відводячи праву ногу назад. Дейв віддзеркалив рух.