51.

Мейлін допила каву й поставила чашку на тарільчик. Після занять вона вирішила завітати до кав'ярні, що знаходилася через дорогу від університету, щоб продумати план безпечного повернення додому. В цей момент до приміщення увійшов новий відвідувач, який одразу ж попрямував до її столика.

Вона підняла голову, коли хтось сів навпроти, і зустрілася поглядом із незнайомим хлопцем. Мейлін здивовано оглянула гостя: вибілене світле волосся, тату-напис на правій частині обличчя біля вуха і холодний пронизливий погляд бронзових очей.

— Здогадалася, хто я та що від тебе хочу? — запитав незнайомець, стежачи за її поглядом.

— Якщо чесно, то слово «сміливість» мені ні про що не говорить, — Мейлін кивнула, вказуючи очима на тату хлопця.

— Знаєш дену?

— Вчу.

— Псевдо «Райном» тобі про щось говорить?

— А, типу, твій бос?

— Типу, мій наставник і соулмейт.

Мейлін на мить замовкла. Вона автоматично взяла до рук чашку й зробила ковток, але напій уже давно скінчився. У голові судомно блукала думка: "І що робити?" Вона чомусь не припускала, що нові знайомі слідкуватимуть за нею повсюди.

— Це маніяк! — раптом закричала дівчина. У незнайомця аж очі на лоба полізли. — Допоможіть, він робить мені непристойні пропозиції!

Уся увага миттєво зосередилась на їхньому столику. Якась дівчина, що сиділа за кілька метрів, різко підвелася й почала копирсатися в сумочці. За мить у її руках опинився газовий балончик. Ще двоє хлопців схопились із місць і завмерли в нерішучості, не знаючи, як краще вчинити. Офіціант, який саме перебував біля бару, потягнувся до слухавки стаціонарного телефону, готовий будь-якої миті викликати поліцію.

— Відчепіться від мене, — прошепотіла Мейлін так, щоб її почув лише блондин.

Потім вона підвелася й почала обходити столик, тримаючись на безпечній відстані від незнайомця. Відійшовши достатньо далеко, Мейлін позадкувала до виходу.

Щойно дівчина опинилася на вулиці, новий знайомий одразу ж зірвався з місця й кинувся слідом. Втікачка побачила це через скло. Вона не стала чекати, доки той вийде, і миттю кинулась бігти. Варто було б продумати план втечі, бо переслідувач міг прийти сюди не сам, але часу на це не було. Мейлін пробігла квартал і перейшла на крок, уважно озираючись навколо.

— Ти що, спеціально пішки ходиш? — почула вона знайомий голос.

За кілька секунд Арман опинився просто перед дівчиною.

— Вибачай, я не маю ні автівки, ні грошей на таксі, — грубо кинула та. — А на бодігарда, до речі, теж.

Вираз обличчя хлопця різко змінився на ворожий. Він напружився й інстинктивно стиснув кулаки.

— Ходімо, відвезу тебе додому, — мовив Арман, хапаючи Мейлін за рукав.

З цими словами він потягнув дівчину у бік своєї автівки. Дорогою Мейлін озирнулася й побачила того самого блондина з кафе. Останній знаходився метрах в п’ятидесяти від них. Він просто стояв і спостерігав за розвитком ситуації.

— Ооо, він тебе боїться? — здивовано запитала Мейлін.

— Вже познайомилася? — питанням на питання відповів Арман.

— Ні, якось часу не було, — дівчина приземлилася на переднє пасажирське сидіння автівки, куди її буквально запхав колишній.

Хлопець швидко обійшов спорткар і зайняв місце водія.

— Він теж з банди Райнома? — запитала Мейлін, коли автомобіль рушив з місця.

— Ага. Це Вестлей, права рука Райнома. До речі, — Арман подивився просто на дівчину. — Звідки ти взагалі щось про них знаєш? Ці хлопці не звикли називатися.

— Я помітила, — дівчина блукала поглядом по салону. Увесь автомобіль був пронизаний запахом доволі дорогих жіночих парфумів, втім було одразу зрозуміло, кому вони належать. — Мені розповіли, хто вони такі. До речі, з твоєю логікою, міг би мене не рятувати. Може, вони б дійсно відчепилися.

— Я знаю, на що вони здатні, — недбало кинув хлопець. — І якщо ти все це реально підлаштувала спеціально, то це була дуже погана ідея, повір.

Раптом автомобіль зупинився. Задні двері відчинилися, й до салону сіла Рейген. Запах парфумів миттєво посилився.

— Привіт, Арме, — солодким голосом мовила вона. — О, Мейлін, давно не бачилися.

На обличчі Рейген сяяла широка усмішка. Якби Мейлін її не знала, могла б повірити, що вона щира. Дівчина відчула, як у горлі формується комок, а до очей підступають сльози.

— Добре, — промовила вона натягнутим голосом і вмить потягнулася до ручки. — Далі я сама.

— І куди ти зібралася? — Арман спритно натиснув кнопку автоматичного блокування дверей, перешкоджаючи дівчині.

— Ти нам зовсім не заважаєш, якщо ти так думаєш, — одразу ж додала Рейген.

— Тоді давай поміняємося місцями, — знайшлася Мейлін. — Не люблю їздити на передньому пасажирському.

— Це так мило з твого боку. Арме, відчини, будь ласка.

Арман розблокував двері. Дівчина вибралася з автівки й майже непомітно озирнулася навколо.

Рейген теж вийшла з салону, залишаючи задні двері відчиненими. Щойно за нею зачинилися передні двері, Мейлін раптово кинулась бігти. Вона більше не могла стримувати сльози.

Пробігши два квартали, дівчина перейшла на крок. Вона швидко витерла сльози рукавами, але це мало допомогло, з очей полилися нові.

— Це ж треба, — пролунало десь позаду. — Думала, що вже втекла від нас?