50.

Ерн відчинив передні пасажирські двері, запрошуючи дівчину до салону. Мейлін сіла. Хлопець зачинив дверцята, обійшов свій спорткар і зайняв водійське сидіння. Автомобіль плавно рушив з місця.

— Назвеш мені адресу? — запитав Ерн.

— Так, давай введу у навігатор, — дівчина кивнула на пристрій, закріплений на передній панелі.

— Давай, — хлопець зробив кілька кліків, відкриваючи мапу.

Мейлін ввела адресу.

— І що вони від мене хочуть? — запитала вона, все ще не вірячи, що поточні події відбуваються насправді.

— Зробити тобі боляче, — відповів Ерн, навіть не глянувши на дівчину. — Райт Номозіс, або просто Райном. У нього приблизно така сама банда. Ми вже давно ворогуємо. Хоча Аллана вони ненавидять ще більше. Раніше ми були суперниками на рівних. Я знаю, що Аллан і Дін навіть колись об'єднувалися проти Райнома. Але це було ще до того, як я приєднався до Діна і до Армана.

— Ти якийсь занадто балакучий сьогодні.

— Сама мене запитала, хто вони такі, — хлопець знизав плечима. — Якщо не цікаво, то не розповідатиму.

— Розповідай, — попросила Мейлін, — будь ласка.

— Деякий час тому Райном і його хлопці вирішили вийти на новий рівень – отримати владу над цілим містом. Але тут же не Деная. Ані Дін, ані Аллан не прагнули нічого подібного. Тож Райном зі своєю бандою поїхали кудись на північ. І ось, тепер повернулися.

Автомобіль зупинився біля будинку дівчини. Мейлін вибралася з салону. Тільки-но вона хотіла подякувати хлопцеві, як почула легке клацання дверей.

— Ходімо, проведу тебе до квартири, — мовив Ерн у відповідь на запитливий вираз її обличчя. — Хочу впевнитися, що вони не чекають на тебе під дверима.

За кілька хвилин ліфт зупинився на поверсі Мейлін. Ерн вийшов першим. Він швидко оглянув майданчик і запросив її вийти. Дівчина покинула кабіну й попрямувала до дверей. Відчинила замок і потягнула на себе ручку. Розвернулася.

— Дякую, Ерне, — мовила Мейлін, трохи ніяковіючи.

— Краще попроси Аллана, щоб вони тебе охороняли. Я не жартую, — кинув у відповідь хлопець, після чого швидко зайшов до ліфта.

***

— От ти що, спеціально якось дала їм знати, що ти нас знаєш? — сердито запитав Арман. Мейлін завітала на спільну квартиру команди вже наступного ранку, перед парами. На місці були тільки Кір і Арман. — Як вони взагалі могли про це дізнатися? Мені не спадають на думку інші варіанти. Ти вже доросла дівчинка. От і виплутуйся сама.

— А нічого, що це все через вас? — мало не закричала Мейлін. Такого звинувачення з боку хлопця вона не очікувала. — І скоріш за все, через тебе, Армане! Нічого я їм не казала. Навіщо мені це???

— А хто тебе знає. Останнім часом ти аж занадто потребуєш уваги.

— Та я не була тут у вас уже давно, якщо ти не помітив!

— Вигадувала план?

— Що?!

— Так, годі, — не витримав Кір. — Мейлін має рацію. Винуваті тільки ми. І щось придумати маємо теж ми.

— Придумуй, — кинув Арман, махнувши рукою. — А в мене немає часу нянькатися.

З цими словами він вийшов з приміщення. Кір трохи винувато подивився на дівчину.

— Я не знаю, що з ним сталося. Арман просто себе перевершує, — мовив він. — Хоча це наша вина теж. У нього все завжди закінчується однаково. Я маю на увазі із Рейген. Але такого, щоб Арм реально захопився іншою дівчиною... Такого ще не було. Ми мали здогадатися, що тут без варіантів.

— Облиш, Кіре. Це вже неважливо, — відповіла Мейлін, потираючи шию кінчиками пальців. — Я сама винувата. Я щось вигадаю сама. Гадаю, вони теж з часом відчепляться, як Дін і його банда. Краще піду вже. До початку пар лишилося не так багато часу.

Вона намагалася не дивитися на хлопця. Ледве стримувала сльози.

— Стій, — Кір зробив великий крок уперед і став просто перед Мейлін. — Я тебе відвезу. Вигадаємо щось, справді. У нас зараз і правда немає часу, треба готуватися до сутички. Спочатку треба з'ясувати, що вони про тебе знають. Я поговорю з Алланом. Ходімо, я тебе підвезу.

***

В університеті було більш-менш спокійно. Мейлін увійшла до аудиторії й зайняла одне з найближчих місць. Після такої неприємної розмови з Арманом їй справді краще було відволіктися від думок і зосередитися на заняттях.

Телефон коротко пискнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Дівчина дістала пристрій з кишені й одразу перевела його в беззвучний режим. Відкрила месенджер — писала Джеймі.

«Джеймі: Привіт, ти як? Не спиш?

Мейлін: Та який там сон. Уже на парах. І вже встигла зненавидіти Армана ще більше.

Джеймі: Що він уже накоїв? Слухай, я готова трохи пожертвувати своїм навчанням і приїхати, щоб зарядити йому по обличчю. Серйозно, Ред мене прикриє.

Мейлін: Хах, Джеймі, мені дуже приємно, звісно. Але він того не вартий. Не хвилюйся, сама впораюся.

Джеймі: Ну як знаєш. Але якщо що, то я готова!»

Мейлін сховала телефон до кишені й поклала голову на парту. До початку лекції залишалося кілька хвилин. Треба було морально підготуватися.

***

Майла відійшла від вікна і одразу ж взяла телефон.

«Майла: А де ваш Арман?

Кір: В сенсі?

Майла: Я щойно бачила у вікно, як Мейлін приїхала з тобою до університету.

Кір: А, це довга історія. Не певен, чи буде правильно, якщо я тобі розповім.

Майла: Слухай, я просто згораю від цікавості.

Кір: Менше знатимеш — краще спатимеш)))

Майла: Ну, Кіре?)

Кір: Чому тебе це так цікавить?)

Майла: Треба для однієї людини.

Кір: Воу! Тепер уже й мені цікаво.

Майла: Ага, а я тобі не скажу) В мене вже пара починається, до вечора.»

Дівчина згорнула переписку з Кіром і одразу відкрила діалог із братом. Трохи подумала.

«Ні, цей все одно не зізнається. Потім поговоримо.»