47.

Під'їхавши до будинку дівчини, Кір припаркувався на єдиному вільному місці. Мейлін вибралася з салону і попрямувала до під'їзду. Хлопець пішов слідом.

Вже опинившись усередині квартири, він помітив, що Мейлін сміється — причому трохи істерично. Дівчина скинула кросівки і пройшла на кухню, де залпом випила цілу склянку води.

— Хочеш, я посиджу з тобою? — запитав Кір. — Подивимось фільм?

— Ні, не треба, — Мейлін похитала головою. — Зі мною все буде гаразд. Не хвилюйся, я нічого собі не заподію. Просто мені потрібен час, щоб усвідомити все, що я сьогодні побачила.

— Арман, він...

— Не треба про Армана. Я ж казала, що не хочу це чути. Дякую, Кіре, але зараз я хочу трохи побути сама. Правда.

— Телефонуй, якщо що.

Мейлін кивнула. Хлопець ще трохи постояв, після чого розвернувся і вийшов з квартири.

***

Алекс протиснувся між рядами коробок і обтрусив одяг. У повітрі витав досить відчутний аромат апельсину. Хлопець одразу зрозумів, кого він зараз побачить. Він підійшов до арки, завішеної не надто щільною тканиною, і посунув її вбік. У невеличкому приміщенні Алекс одразу побачив Діна. Той сидів на бетонних балках і чистив фрукт.

— В мене таке враження, ніби ти не здивований, — зауважив хлопець, відкладаючи шкірку поруч.

— Напевно тому, що я дійсно не здивований, — Алекс усміхнувся. — І чого ти хочеш? Міг би й сам зателефонувати.

— А ти б прийшов?

— Ти ж знаєш, що я завжди тільки за, коли треба підрихтувати тобі і твоїм хлопцям обличчя.

— То ти ще й без пістолета?

— Я наче не збираюся тебе вбивати.

— Хах.

— То, що хотів?

— Поговорити. Віч-на-віч. Ти проходь.

Алекс пройшов трохи далі й зупинився біля балок. Він застрибнув на стос і всівся навпроти Діна.

— Ну, я тебе слухаю, — мовив Алекс.

— Райном, — коротко відповів ворожий лідер й витягнув звідкись ще один апельсин. — Планує повернутися до Ніоріму.

З цими словами Дін кинув фрукт хлопцеві.

— Воу, — Алекс легко впіймав його й покрутив у руках. — І нащо?

— Поки невідомо. Але я гадаю, що через те, що його турнули серйозні дядьки, то він тепер хоче здобути хоч якусь перемогу.

— Звідки знаєш?

— Добрий знайомий розповів.

— І з якою метою ти розповідаєш про це мені?

— Цікаво, що ти збираєшся із цим робити?

— Як, що? Змусити його повернутися назад і пошукати щось легше. Ніби у тебе інші плани.

— Хто знає. Нам зараз трохи не до нього.

— Діне, навіть якщо ти не долучишся одразу, то Райном все одно тебе змусить.

— Пф-ф. Ну нехай спробує. Доведеться почекати.

— Гадаєш, що втримаєш те положення, яке вам вдалося здобути завдяки тим угодам?

— Чому б ні? В такому разі мені взагалі буде байдуже на Райнома і його бажання.

— І коли ж на нього чекати?

— Плюс-мінус під кінець літа.

***

Кір повернувся до спільної квартири і увійшов до вітальні. Рейген на цей момент уже пішла. Арман спокійнісінько сидів на дивані й грав.

— Що це було, Армане? — у голосі Кіра відчувалося роздратування.

— Де? — запитав Арман, не відволікаючись від гри.

— Нащо ти притягнув сюди Рейген? Чому ти взагалі приперся разом із нею?

— Бо вона — моя дівчина. В чому проблема?

— Ти серйозно не розумієш? А Мейлін?

— А що, Мейлін? Між нами не було нічого серйозного. Я навіть не можу сказати, що ми дійсно зустрічалися. Так, трохи погуляли.

— Що??? Ти себе взагалі чуєш?

— Кіре, відчепися. Краще своїми відносинами займися. До речі, де твоя дівчина? Чому ти нас досі не познайомив?

— Бо на відміну від тебе, мене хвилює її безпека. До речі, а ти не подумав, що буде тепер з Мейлін? Дін не перестане на неї полювати, якщо ти скажеш йому, що вона тепер не твоя дівчина.

— Ну ти набрид мені вже, чесне слово, — Арман відкинув геймпад і підвівся з канапи.

Далі він попрямував у бік кухні.

— Стій, — Кір пішов за хлопцем.

Останній зупинився і розвернувся.

— Ну що ще?

В цей момент кулак Кіра приземлився просто на обличчі Армана. Арман явно цього не очікував, тому пропустив удар.

— От за це ти відповіси, — грізно мовив він, витираючи кров, після чого різко рушив у бік товариша.

Деніел і Ентоні перезирнулися і швидко кинулися до хлопців.

— Ану заспокоїлися обидва! — наказав Ентоні, хапаючи Армана за руки. Деніел схопив Кіра. — Кіре, ти що, зовсім розум втратив?

— Хто ще його втратив з нас обох, — із злістю кинув останній.

— Відпусти мене, Дені, я навчу його, як треба поводитися із друзями! — гнівно мовив Арман.

— Та нізащо, — Деніел тільки сильніше перехопив хлопця.

— Що тут відбувається? — пролунав позаду голос Алекса.

***

— Все ж таки передумала і вирішила приїхати? — здивовано запитав Рейлі.

Мейлін зателефонувала йому вранці і повідомила, що збирається приїхати на канікули до Денаї.

— Так, — відповіла дівчина. — Я зрозуміла, що зараз найкращий момент. Потім почну вчитися, і буде не до довгих поїздок якийсь час. А що, у тебе змінилися плани?

— Ні, не змінилися. Буду дуже радий тебе бачити, доню. Тоді сьогодні вишлю до тебе Елроя.

— Не треба. Я можу і сама прилетіти. Так навіть буде швидше.

— Чи можу я запитати, в чому причина такого поспіху?

— Та це не поспіх. Просто не хочу навантажувати брата.

— Ну як знаєш. Замовити для тебе квитки?

— Ні, я сама.

— Гроші в тебе ще є?

— Так.

— От і добре. Відпиши мені, коли знатимеш час відльоту.

— Добре. Бувай, тату.

Дівчина скинула виклик. Поки вона розмовляла із батьком, написав Алекс.

«Алекс: Привіт. Ти як? Можемо поговорити?

Мейлін: Привіт. Більш-менш нормально. Вибач, Алексе, але я зараз не хочу ні про що говорити. Сподіваюся, що ти зрозумієш.