46.

Алекс підключив телефон до зарядки і поклав поруч із телевізором. Він і сам уже пробував сьогодні зв'язатися з Арманом, але хлопець не відповідав. Лідер банди вирішив не казати про це Мейлін, вона й так була надто стривоженою.

— А Кір на побаченні. Гадаю, йому зараз не до нас, — Алекс усміхнувся, намагаючись розрядити обстановку. — До речі, давай я зараз спробую зателефонувати Арманові. Можливо, він знову десь Ерна зустрів по дорозі.

— Він зазвичай пише в такому разі, — одразу ж відповіла Мейлін.

— Ну, може, він думав, що ти ще спиш?

— Ми домовилися зустрітися о дев'ятій. А вже майже одинадцята.

— Тоді й справді дивно.

Хлопець знову не зміг додзвонитися. Він звів плечима і написав команді, щоб пошукали Армана та поспостерігали за людьми Діна.

Незабаром до квартири прийшли Ентоні і Деніел. Трохи згодом з'явився Кір.

Телефон Алекса задзвонив. Він відповів на виклик. Під час розмови вираз обличчя хлопця посерйознішав.

— Що там? — запитав Кір, коли лідер закінчив розмову.

— Алістер знову хоче зустрітися, — відповів Аллан і додав: — Тільки вдвох.

— Ооо, може він надумав вислужитися перед Діном і це пастка? — запитав Ентоні.

— Ну, тоді йому не сподобається моя реакція, — гмикнув лідер. — Я поїду. Приглянете за Мейлін?

— Ти впевнений, що поїдеш сам? — уточнив Кір.

— Так. Якщо ми покажемо Алістерові хоч якусь слабину — нашій репутації кінець.

— Окей, як знаєш.

— Тоді я пішов, — Алекс попрямував до виходу. Дійшовши до дверей, він зупинився і розвернувся. — Мейлін, не хвилюйся. Впевнений, що з Арманом все добре.

З цими словами хлопець вийшов на вулицю. Він перетнув двір, сів до автівки і рушив з місця. Щойно Аллан виїхав на головну дорогу, його телефон знову задзвонив.

— Привіт, Армане, — відповів Алекс, торкнувшись екрану мобільника, що був закріплений на торпеді, і одразу вмикаючи гучний зв'язок. — А ти де?

— Вдома. А що? Мені Алістер телефонував. Каже, має якісь новини.

— Знаю. Я вже їду до нього. Дивно, що він вирішив повідомити ще й тебе.

— Ти ж розумієш, що це пастка?

— Абсолютно. Проте є і плюс: у мене знову з'явиться привід дати Алістерові по обличчю, — Аллан посміхнувся. Арман коротко реготнув. — Армане, у тебе все гаразд?

— Так. Чому питаєш?

— У тебе якийсь надто розслаблений голос.

— Аллане, ти що, моя мама? Це її фішка — вгадувати мій стан за голосом. У мене все нормально. Навіть чудово. Моя допомога тобі зараз непотрібна?

— Ні.

— Я тоді на базу.

— Якось ти надто легко погодився.

— Ну, у мене зараз такий рідкісний стан, що немає настрою з кимось битися.

— Ти мене лякаєш. Ну гаразд, зустрінемося вже на базі.

Алекс відключився. Розмова з Арманом йому явно не сподобалася, але зараз було не до того. Хлопець пришвидшився, обганяючи мінівен. Треба було ще придумати якийсь план.

***

— А це точно нормально, що Алекс поїхав сам? — запитала Мейлін, уважно роздивляючись хлопців.

— Так, якщо він так вирішив, то все гаразд, — відповів Ентоні. — Не зважай на це, для нас це рутина.

— Ну добре, — дівчина присіла на канапу і потягнулася за пультом. — Може, щось подивимося?

— Оо, це погана ідея, — Кір усміхнувся. — Ентоні й Дені зараз поб'ються за те, що обрати для перегляду.

— А може, ми обидва готові дивитися те, що обере Мейлін? — відповів Деніел.

— А може, у щось пограємо? — запропонував Ентоні.

Хлопці обрали перегони і почали вчити Мейлін. Її першим суперником став Кір. Хоч хлопець і піддавався, та вона все одно приїхала останньою. Далі змагалися Ентоні і Деніел.

За якийсь час усі присутні почули, що хтось прийшов. Вхідні двері відчинилися, і в коридорі почалося якесь вовтузіння. Згодом усі четверо почули жіночий голос. Хлопці переглянулися. Кір одразу напружився і стиснув кулаки. Усі вони миттєво впізнали, кому належить цей голос.

Незабаром у кімнаті з'явився Арман. І не один, а разом із Рейген. Остання мало не висіла у хлопця на шиї.

— Привіт, — привітався Арман, навіть не глянувши на Мейлін. Вона шоковано застигла, не в змозі вимовити ані слова. Ентоні, Деніел і Кір стривожено подивилися на дівчину. — Я сподіваюся, ви не проти компанії?

— Привіт, хлопці, — весело привіталася Рейген. — Давно не бачилися. Я навіть за вами скучила. А це, здається, ваша нова знайома, Мейлін? Привіт!

Мейлін перевела погляд на свого хлопця. В її очах застигло німе питання. Але схоже, що Арман і не збирався на нього відповідати. Він лише поблажливо зиркнув на дівчину, після чого плюхнувся у крісло. Рейген майже миттєво присіла на бильця, спершись на його плечі. Мейлін відчула, як сльози підступають до очей. Вона все ще не могла вимовити ані слова. Дівчина просто повільно підвелася з канапи, а потім рвонула до виходу.

— Я за нею, — коротко мовив Кір і побіг слідом.

Наздогнати її хлопцеві вдалося вже на виході з двору. Мейлін уже не бігла, а просто пленталася, опустивши голову.

— Стій, — Кір вийшов просто перед дівчиною. Та зупинилася. — Це...

— Не треба, — Мейлін виставила руку перед собою. — Я не хочу чути жодного пояснення.

— Окей. Давай я просто тебе підвезу додому, добре?

— Угу, — дівчина змахнула сльози рукавом і слабо усміхнулася.

Кір стиснув зуби. І як вони змогли це допустити?