44.

Мейлін мовчки кивнула. Відтоді, як до Корнелії навідався Рейлі, вона перестала обідати в лікарняній їдальні, хоча й сама не могла пояснити чому. Напевно, боялася ще однієї такої зустрічі. Отже, мати і донька попрямували до найближчого кафетерію і замовили там їжу.

— Я нещодавно бачила Філа, — мовила Мейлін. — Він навіть змусив Далілу вибачитися.

— Я про це не чула, — відповіла Корнелія. — Вибач, доню. Я не знаю, що на мене найшло. Я дійсно подумала, що ти ревнуєш. В чомусь Рейлі мав рацію — я погана мати.

— Не кажи так. Я мала одразу поговорити з тобою наодинці, а не ігнорувати тебе. Тому ти теж мене вибач.

— Не впевнена, що це дало б якийсь ефект... До речі, а де твій батько? Він справді поїхав?

— Так, у нього якісь свої справи.

— Я б дуже хотіла побачити Елроя. Але він, певно, мене вже й не пам'ятає.

— Гадаю, ви ще обов'язково побачитеся.

На якусь мить між ними повисла тиша. Корнелія мовчки копирсалася виделкою в тарілці. Мейлін перекопувала свою страву.

— Ти повернешся додому? — раптом запитала перша.

— Гадаю, що ні, — дівчина одразу ж помітила ще більше засмучення на обличчі матері. — Але не через тебе і не через Філа. Просто я вже доросла. І тато зняв мені квартиру. Але я буду приходити в гості.

— Так, він казав про це Філові. Добре, напевно, ти маєш рацію. Але ми будемо раді тебе бачити. І Філ дуже сумує. Він тебе любить, Мейлін. Як власну доньку.

— Я знаю, — Мейлін опустила очі.

Доїдали обід вони вже в тиші. Корнелія подивилася на годинник — час повертатися до праці.

— Твій обід вже закінчився? — запитала донька.

— Угу, — жінка кивнула. — Я зателефоную тобі ввечері, добре?

— Так.

З цими словами Корнелія повернулася до лікарні. А Мейлін знову витягнула телефон і почала шукати таксі. Жодної машини в околиці.

— Мейлін, — пролунав поруч голос Філа. Дівчина підвела голову і побачила вітчима. — Тільки не тікай.

Чоловік підійшов ближче і зупинився. Якийсь час ці двоє стояли мовчки.

— Я чув, що тобі сказала Даліла, — нарешті мовив він. — І я знав, яка вона може бути. Просто не хотів вірити, що це справді сталося. Вибач мені. Я не мав схиляти Корні на свій бік. Повів себе, як дитина. Не знаю чому, але мені так хотілося, щоб ви подружилися. Але треба було розуміти, що це неможливо. Давай я тебе підвезу.

Мейлін мовчки кивнула, і вони пройшли до автівки. Філ виїхав на дорогу.

— Це якийсь твій знайомий? — запитав він, киваючи вбік.

Дівчина подивилася туди, куди показував вітчим, і побачила Ерна. Той перемістився.

— Ага, це брат моєї одногрупниці, — невідомо для чого пояснила вона.

— Ааа, зрозуміло, — протягнув Філ. — А я приїхав до твоєї мами. Хотів зробити сюрприз. Але побачив вас і не став заважати. Ви помирилися?

— Так.

— Радий це чути. Ти мені адресу скажеш? Бо Рейлі не захотів зі мною ділитися такою інформацією.

— Так, — Мейлін назвала адресу.

— Може, ти заїдеш до нас сьогодні ввечері? Звісно, ти можеш ображатися на мене, але, будь ласка, не ображайся на Корні.

— Добре, — на превеликий подив для себе і для Філа погодилася Мейлін.

— Радий це чути. То може тоді о восьмій?

***

— Привіт, Ерне, — пролунало десь зовсім поруч. — Чого тут вештаєшся? Закохався у якусь медсестричку?

Ерн повернув голову і побачив Рейген. Дівчина була вдягнена в елегантний брючний костюм, на ногах — туфлі на шпильках, а на обличчі — надмір макіяжу.

— Що тобі було не ясно з минулого разу? — запитав хлопець, сердито дивлячись на неї.

— Слухай, Ерне, така ворожість тобі не личить. Не розумію, навіщо ти намагаєшся здаватися іншим? Ти ж такий милий хлопець.

— Тому що ти мене дратуєш.

— Ну, я ж не Арман, щоб тебе дратувати. До речі, щодо Армана, може зайдемо до якоїсь кав'ярні, вип'ємо кави?

— А тобі не шкода буде персонал, якому знадобиться щось дійсно з реклами, щоб відмити від посуду твою косметику? — Ерн уїдливо посміхнувся.

— Фу, як негарно. Слухай, Ерне, ти дійсно мене так не любиш через те, що я спала з Арманом? Ти можеш і сам добряче його подратувати, якщо переспиш зі мною. Я навіть фотки дозволю зробити.

— Ти серйозно? — хлопець розсміявся. — Рейген, може ти забула, але нагадаю: ти не в моєму смаку. І Арман тут ні до чого. Ти говориш так, ніби колись мені подобалася.

— Я намагаюся тобі сподобатися.

— Тоді ти обрала явно не той метод. Відчепися, Рейген.

***

Мейлін підійшла до дверей і завмерла. Вона вагалася: відкрити власним ключем чи подзвонити? До того ж, вона нещодавно бачила в місті Далілу і забула запитати Філа, чи та досі тут. Якщо так, цей візит був би поганою ідеєю. Дівчина зробила глибокий вдих-видих і таки натиснула на кнопку дзвінка — інакше передумала б і втекла.

Двері відчинилися, і на порозі з'явився Філ.

— Привіт, — сказав він. — А де твій ключ?

— Привіт, Філе. Не знаю, чомусь подумала, що користуватися ключем було б дивно.

— Те, що ти дзвониш у двері власної квартири — ось що дивно, Мейлін, — вітчим усміхнувся. — Заходь.

Корнелія вже чекала на всіх за столом. Філ та Мейлін зайняли свої місця, і всі троє взялися за вечерю.

— Я так рада, що ви помирилися, — сказала мати. — Філ дуже хвилювався.

— Корні, ну чого ти, — втрутився вітчим. — Не перебільшуй.

— До речі, а де Даліла? — запитала Мейлін. — Я ж її нещодавно бачила.

— Я відправив її назад до матері через її поведінку, — відповів Філ. — Розумію, що марно намагатися вас подружити... Це все мої амбіції.

— Я не знаю, що на це сказати. Я не була проти дружби. Але давайте не будемо про це. У мене є ще питання.

— Так, доню? — озвалася Корнелія.

— Щодо квартири. Даліла казала, що ти втратила ту квартиру, яку купував тато. Це правда?

— Зовсім ні. Та квартира була маленькою. Тому я її продала, а потім разом із Філом ми купили цю, більшу. За наші спільні кошти. Не уявляю, як таке взагалі могло прийти в голову.