42.

На якийсь момент між подругами запанувало мовчання. Першою його порушила Мейлін.

— До речі, надовго ти приїхала? — запитала вона.

— На три дні. Вибач, але батьки й на стільки відпускати не хотіли. У них в голові тільки мій вступ.

— Ага, а має бути у тебе, — Мейлін розсміялася. Джеймі розсміялася у відповідь.

— То що, може трохи прогуляємося?

— Не впевнена, що це хороша ідея. На мене досі полюють вороги Армана.

— Ну, за це можеш не хвилюватися. Давай, я тобі дещо покажу, — Джеймі підвелася з-за столу і підійшла до вікна, прихопивши із собою подругу. — Дивись.

Дівчина витягнула з кишені брелок і натиснула на кнопку. Одна з запаркованих автівок одразу блимнула фарами. Джеймі натиснула ще раз, заблокувавши замок.

— Вау! Ти отримала права і нічого мені про це не сказала? — Мейлін склала руки на грудях і засуджуюче подивилася на подругу.

— Ну, це мало бути частиною сюрпризу, — та невинно закліпала віями.

— Джеймі, я з тебе в шоці.

— Я теж, подруго. То що, ходімо?

— Чекай, я спершу добре роздивлюся, чи нікого там немає.

— Хіба вони знають твою нову адресу?

— Не мають знати, але краще перестрахуватися. Не хочу наражати тебе на небезпеку.

— Слухай, з таким успіхом вони мають ще й твою маму з Філом схопити й тримати в полоні!

— Я б не проти, якби вони схопили Далілу, — реготнула Мейлін. — Але боюся, її б швидко повернули назад. Ще й з доплатою.

Мейлін уважно оглянула двір. Жодних ознак засідки. Тоді вона швидко перевдягнулася, і дівчата вирушили на прогулянку.

Першою зупинкою став торговий центр. Джеймі припаркувала автівку й видрукувала талончик. Після цього подруги попрямували до ескалатору.

— Мені просто цікаво, — раптом мовила Мейлін. — Ти взагалі уявляєш собі прогулянку без походу по магазинах?

— Ні, — відповіла подруга. — І ти це чудово знаєш.

— Окей, і куди ми йдемо?

— У Браммерсон. Хочу купити тобі подарунок.

— Воу! Браммерсон? Ти що, там же так дорого!

— То й що? Я отримала гроші за свої наукові роботи, тож усе гаразд.

— Невже в твоїй новій школі вони аж так ціняться? — шоковано запитала Мейлін.

— Ну, не аж так. Батькам сподобалося, що я в них така розумна, і вони призначили мені кругленьку суму на це літо. Ми з Редом збираємося купити дещо для квартири. Але для тебе в мене теж закладено бюджет.

— Ну, Джеймі, мені якось незручно.

— Тобі сказати, що може бути незручно?

— Краще не треба.

— Тоді пішли.

Джеймі потягнула подругу до потрібного магазину. За деякий час дівчата вже вийшли з покупками і попрямували до острівної кав'ярні.

— Оу, а це не Філ, бува? — запитала подруга, кивнувши у бік проходу.

І справді, Філ стояв біля прилавку і дивився прямо на них. Поруч із чоловіком була Даліла. Побачивши Мейлін, вона одразу ж попрямувала до дівчат.

— Мейлін! — покликала вона. — Як чудово, що ми зустрілися! Я хотіла б вибачитися за свою поведінку! Не знаю, що на мене тоді найшло!

Мейлін відзначила про себе, що її зведена сестра вимовила це все надто гучно.

— А насправді, — вже значно тихіше додала остання, — я тебе ненавиджу. Тобі кінець, зрозуміла?

На превеликий подив Даліли, Мейлін повністю проігнорувала цю фразу. Вона просто пройшла повз, прямуючи до стійки. Джеймі, яка йшла одразу за подругою, непомітно схилилася до не надто ввічливої дівчини.

— Всім на тебе байдуже, дорогенька, — прошепотіла вона. — Зав'язуй із цим цирком.

— Привіт, Філе, — рівним голосом привіталася Мейлін, підходячи ближче.

Вона одразу ж взяла до рук меню з напоями, показуючи, що це все, на що можна від неї очікувати.

— Добрий день, дядьку Філе, — мовила Джеймі.

— Привіт, Мейлін, Джеймі, — відповів чоловік. — Радий вас бачити.

Мейлін тільки хотіла сказати щось уїдливе, як подруга завбачливо копнула її ногою, змушуючи промовчати.

— Окей, зрозумів, — кинув Філ.

— Тату, ми йдемо чи як?! — вибагливим тоном запитала Даліла, яка й собі підійшла трохи ближче.

— Так, йдемо, — відповів чоловік. — Бувайте, дівчата.

Дівчина потягнула батька у бік чергового магазину з одягом. Філ виглядав надто задумливим.

— Ну не переймайся ти так, тату, ви обов'язково помиритеся, — милим голоском пропищала Даліла.

— Якщо ти гадаєш, що я не чув твою останню фразу, адресовану Мейлін, то ти помиляєшся, доню, — раптом мовив чоловік. — І я чекаю на пояснення.

***

— Ну в тебе і сестричка, — прокоментувала Джеймі, потягуючи через соломинку лате. — Слухай, мені здається, вона явно не в Філа вдалася.

— Ти не так добре знаєш Філа, як думаєш, — заперечила Мейлін.

— Але я все одно розбираюся в людях трохи краще за тебе.

— Той випадок із Денвером не рахується.

— Ага.

Мейлін промовчала. Від уваги подруги не приховалося, як вона втупилася очима кудись уперед, після чого шумно видихнула.

— Що там, Мей? — схвильовано запитала Джеймі й собі розвернулася. Тепер уже й вона побачила світловолосого хлопця, що наближався. — Ага, це наш ворог, так?

— Так. Чому наш?

— Ну, я ж на твоєму боці.

Блондин підійшов ближче й нахабно втиснувся між дівчатами, спершись руками на високий столик. Мейлін завмерла, уважно вивчаючи хлопця поглядом. Джеймі ж, навпаки, дивилася на нього з відвертим викликом. Напруга між ними зростала з кожною секундою.