41.

Ерн застигнув на місці, вдивляючись в екран. Хоч якісь натяки на добрий настрій було цілковито знищено. Він із силою видихнув, стиснувши губи.

— О, ти що, на Армана підписаний? — пролунало позаду.

Хлопець обернув голову і побачив Діна.

— О, ти що, заглядаєш у мій екран? — скопіював він інтонацію лідера.

— Один-один, — Дін усміхнувся. — До речі, я теж це бачив. Цікаво, що думає з цього приводу Рейген?

— Нам то що? — Ерн заблокував телефон і підвівся з місця. — Проте він тепер не зможе нам брехати, що Мейлін — не його дівчина.

— Ніби нам була до цього якась різниця. І так все було зрозуміло.

— До речі, а чого це ти так рано? Зазвичай ти ще спиш у такий час на вихідних.

— Кіара мене розбудила. Зателефонувала й вперлася, що хоче приїхати на канікули.

— А ти що?

— Сказав, що в мене зараз немає часу з нею нянькатися. Не знаю, чого вона сюди так рветься. Вдома вона може вільно пересуватися, де хоче. А тут вже буде постійний нагляд. Ну, це допомогло їй передумати.

— Не скучив за сестрою?

— Скучив, але не хочу, щоб вона потрапила до Аллана і його хлопців. Я собі цього не зможу вибачити. А слідкувати за нею і охороняти у нас зараз немає часу. Майбутня угода дуже важлива, щоб втерти носа Алексові. Добре, що хоча б мама тоді вмовила її вступати не тут, а в іншій країні.

— Ага, тільки це не заважає їй вчитися віддалено.

— Ну, хоча б не в Ніорімі. До речі, а що Майла? Вона не збирається на канікули додому?

— Ні. Вони ж розійшлися із Верноном. Правда, я так і не знаю, чому. Але якщо Майла не хоче про це говорити, то це її право.

— Гадаю, вона просто не хоче, щоб ти скрутив йому шию, — Дін розсміявся.

— Ну, знаючи Майлу, це цілком можливо. Але я поважаю її думку, якщо вона не хоче, щоб я втручався.

— Іноді я заздрю вам двом. У вас просто прекрасні стосунки.

— Здається, у тебе з Кіарою теж непогані.

— П'ятдесят на п'ятдесят. Вона, наприклад, мене ніколи не слухає. Все завжди робить по-своєму.

— Ну, тут вона вся в тебе, — розсміявся Ерн.

***

— Дивись, — Лілі простягнула Рейген телефон, внутрішньо тріумфуючи. Судячи зі зміни виразу обличчя подруги, побачене її непогано зачепило. — Що будеш робити?

— Пф-ф, — подруга взяла до рук телефон, уважно розглядаючи фотографію. — Арманові швидко набридне з нею. Варто мені тільки з'явитися у нього на горизонті. І знаєш, що буде?

— Ти аж занадто самовпевнена. А дівчина симпатична. Якщо її підфарбувати й перевдягнути, то цілком може дати тобі фору.

— Ага, ключове слово «якщо». Та вона ж явно косметичку в житті в руках не тримала. Там же в моді природність, га?

— Ахаха, — розсміялася Лілі. — Ти б себе зараз бачила. Ревнуєш?

— Лілі, помовч! — Рейген повернула подрузі телефон і без зайвих слів попрямувала до дверей.

— То що робитимеш? — крикнула їй навздогін Лілі.

— Я ж тобі казала, що я поки що зайнята. Навідаюся у Ніорім трохи пізніше.

***

Мейлін відчинила двері — і яким же було її здивування: на порозі стояла Джеймі.

— Так от для чого ти в мене про мою нову адресу питала! — мовила Мейлін. — А казала про якусь посилку.

— Я і є твоя посилка. Сюрприз, подруго! — Джеймі усміхнулася і увійшла до квартири.

Подруги обійнялися.

— Я так за тобою скучила, — мовила Мейлін. — Проходь на кухню. Будеш чай?

— Так, мені як завжди.

— Зелений і без цукру. Ще пам'ятаю.

— Ну, не так і багато часу минуло, взагалі-то.

Дівчата пройшли на кухню. Мейлін поставила чайник і запросила гостю до столу. Тем для обговорення було просто мільйон.

— Як там Ред? — запитала хазяйка, після того, як відповіла на всі питання подруги.

— В наступному місяці переїде до мене. Він вирішив не повертатися до Ніоріма, а переїхати одразу до мене. Вже й квартиру підібрав.

— І що, твої батьки не проти, що ви мешкатимете разом?

— Не проти. Ми ж, взагалі-то, заручені. А що у вас з Арманом? Твої батьки, на відміну від моїх, не такі контролюючі.

— Ну, я ще не готова мешкати з ним разом. Не так швидко.

— Але ж він дорослий хлопчик, Мей. І може мати трохи вищі очікування.

— І що з того? Якщо він дорослий хлопчик, то цілком може повестися по-дорослому й дати мені трохи простору.

— Яка ти в мене мудра, подруго.

Телефон Мейлін коротко просигналив. Нове вхідне повідомлення.

— Вибач, — дівчина потягнулася за мобільником.

Писала мати.

— Що там? — Джеймі помітила різку зміну виразу обличчя подруги.

— Дивись, — Мейлін простягнула їй телефон.

— «Як ти, доню? Досі сердишся?» — вголос прочитала подруга. — Ви так і не помирилися?

— Ні. З чого б це?

— Ну, ви все ж таки родина. На мою думку, ситуація виглядає дивною.

— Філ наполягав, щоб я вибачилася. А я цього не робитиму, бо мені немає за що. Все, глухий кут.

— Гадаю, вам варто хоча б спокійно поговорити про ситуацію.

— Джеймі, а ти взагалі на чиєму боці сьогодні?

— Я на боці добра, подруго. Ну правда, невже ти не сумуєш за мамою... і Філом?

— Чесно кажучи, сумую. Але я не хочу, щоб вони думали, ніби я від них залежу. Не хочу давати Філові привід маніпулювати мною.

— Хіба він колись тобою маніпулював?

— Ні. Але ця Даліла. В кого вона тоді така?

— Ну слухай, це ти вже перебільшуєш.

— То що ти пропонуєш?

— Напиши їй у відповідь. Запропонуй зустрітися. А я буду вашим посередником.

— Ні.

— Чому? Мей, вони ж за тебе хвилюються.

— Я не готова розмовляти з Філом. Можливо, тільки з мамою.

— То може завітаємо до неї на роботу?

— Ти серйозно?

— Ну, треба ж колись завершувати вашу сварку. Я приїхала ненадовго і почуваюся зобов'язаною зробити хоча б одну добру справу. Давай, Мей, поїхали. Я ж бачу, що ти й сама вже хочеш помиритися.