40.

— Я хотів вибачитися за вчорашнє, — мовив Арман. — Я пам'ятаю, що ти казала тоді... І я зовсім не хочу на тебе тиснути. Вибач, я був надто переповнений емоціями після вчорашніх подій. Сподіваюся, ти не ображаєшся на мене.

— Взагалі-то, я вже думала, що це ти ображаєшся на мене, — Мейлін усміхнулася. — Вибачення прийняті.

— Я не ображаюся. Як я можу на таке ображатися? Я розумію, що це для тебе важливо.

— Дякую, Армане.

— То, може, кудись поїдемо? Куди ти хочеш? Я чув про новий заклад, який щотижня змінює тематику оформлення.

— Ооо, я теж про нього чула. Але ж там має бути дорого!

— Це неважливо. То що, їдемо?

***

Майже за годину до цього…

Арман фінішував першим і відкинув геймпад убік, відкинувся на канапі. Чиста перемога, плюс ще один рівень.

— Непогано, — пролунав позаду голос Кіра. — Ти вже на сімдесятому рівні! Коли встиг?

— Сьогодні. Закрив десять рівнів, — відповів Арман.

— Воу, і що ж так тебе затягнуло до гри? Там знову якийсь турнір?

— Я відпочиваю. А що, не можна? Не пам'ятаю, щоб Аллан хоч якось обмежував нам доступ до квартири.

Кір обійшов канапу і присів у крісло. Він узяв до рук вільний пад і почав там щось клацати.

— Зіграємо? — запитав він у відповідь на здивований вираз обличчя друга.

— Я ж тебе порву, — гмикнув останній.

— Ну, це ми ще побачимо.

— Пф-ф, ну давай, — Арман сів рівніше і знову взяв до рук геймпад. Гра почалася.

— Виглядаєш роздратованим, — раптом мовив Кір, коли вони подолали перше коло. Він їхав третім, а його суперник упевнено тримав перше місце. — Щось сталося?

Останній явно проігнорував питання, захоплено кермуючи. Кір натиснув кнопку «нітро» і прискорився, легко обганяючи другого та наближаючись до товариша. Арман скористався тим самим прийомом і збільшив дистанцію.

— Щось не пам'ятаю, щоб ти колись злився мовчки, — знову озвався Кір.

— Тобі твоя дівчина дає? — замість відповіді запитав Арман, продовжуючи кермувати.

— Ну, взагалі-то я вважаю, що було б не надто добре ділитися такою інформацією щодо неї.

— Отже, дає, — Арман роздратовано натиснув кілька кнопок, виконуючи доволі складний маневр. — Прикольно тобі. А я от сиджу, намагаюся трохи охолонути. До речі, а як ти її вмовив?

— Армане?

— Чого? Такою інформацією теж не надто добре ділитися?

— А тобі не соромно?

— Пфф, — Арман натиснув на паузу і повернувся обличчям до Кіра. — За що?

— За таку поведінку.

— Я хочу, щоб Мейлін якось зрозуміла, що для мене це, якби, важливо. Хіба це погано?

— Ти ж не забув, що Мейлін — не Рейген? І в неї цілком можуть бути інші погляди.

Арман видихнув і стиснув губи.

— Ну? — Кір запитально подивився на друга.

— Так, я звик, що мої стосунки з Рейген були на ближчому рівні. Маєш рацію. — Хлопець зробив невелику паузу. — Гадаєш, я її налякав?

— Цілком можливо. Але думаю, що ще є шанс вибачитися, якщо ти щось зробив.— Нічого не зробив. Але так, я дійсно перегинаю. Добре, котра там година? — Арман витягнув телефон і розблокував його. Непрочитане ще з ранку повідомлення від Мейлін так і висіло на панелі. — О, кінець занять за п'ятнадцять хвилин. Поїду тоді.

***

Арман і Мейлін увійшли всередину приміщення, і дівчина зупинилася, захоплено роздивляючись навколо. Зала була виконана в ніжних пастельних тонах, повсюди стояли елегантні дерев’яні столики зі скляною поверхнею, а біля них - м’якенькі канапи.

— Вау! — захоплено вигукнула вона, міцно обіймаючи хлопця. — Тут так класно! Слухай, це просто чудово, що ми сюди приїхали!

До пари підійшла адміністраторка і запропонувала обрати столик. Вибір припав на затишне місце на другому поверсі. Невеличка м'яка канапа, низький столик, свічки й захопливий вид з великого панорамного вікна. Мейлін підійшла ближче, майже притулившись до скла, вдивляючись у далину.

— Бажаєте спочатку замовити напої? — ввічливо запитала адміністраторка.

— Ні, дякуємо, оберемо все одразу, — відповів Арман, відкриваючи меню.

— Добре, офіціант до вас підійде, — з цими словами жінка попрямувала до сходів, залишаючи парочку сам на сам.

Мейлін тим часом відірвалася від вікна й підійшла до столика. Окрім них на поверсі більше нікого не було. Справжня романтика.

— Дякую, що привіз мене сюди, — вона сіла на канапу поруч із хлопцем і поклала йому голову на плече. — Я це... Просто мені потрібен час... Щоб звикнути до тебе і...

— Не треба виправдовуватися, — перервав її Арман, ніжно погладжуючи плече пальцями. — Я не хочу на тебе тиснути.

— Дякую, Армане, — Мейлін легенько торкнулася його носа своїм. — Я ціню це.

— То, що будемо їсти? — змінив тему хлопець, знову розгортаючи меню.

Легка дратівливість підступала йому до горла, не давала розслабитися. Арман звик, що все відбувалося трохи за іншим сценарієм, тож ситуація була для нього новою.

Вони взялися обирати їжу й напої. та зробили замовлення. Незабаром офіціант уже сервував страви на невеличкому столі. Коли він пішов, хлопець обійняв кохану за талію і вільною рукою дістав телефон, роблячи фотографію.

— Не проти, якщо я викладу? — запитав він.

— Не проти, мені навпаки буде приємно, — усміхнулася Мейлін.

— От і добре, — хлопець поцілував її у маківку. — Все виглядає так смачно, з чого почнемо?