34.

Мейлін увійшла до аудиторії й зайняла місце в середньому ряді. Її погляд одразу привернула Майла, яка сиділа трохи правіше через два ряди. Дівчина, спершись руками на стіл, ліниво щось переглядала у телефоні. Побачивши Мейлін, Майла підвелася з місця і попрямувала просто до неї.

— Привіт. Можеш, будь ласка, дати мені на кілька хвилин підручник? — дівчина кивнула на другу книжку, що лежала на столі.

— Так, звісно, бери.

— Дякую, — Майла взяла підручник до рук і відкрила його.

Очі дівчини швидко забігали по рядках. Мейлін із подивом спостерігала за цією картиною.

— Ти що, так швидко читаєш? — запитала вона.

— Ага, генетична аномалія. Майже фотографічна пам'ять.

— Вау! Круто.

— Ага, тільки не тоді, коли запам'ятовуєш нав'язливу рекламу.

— Мені здається, це проблема не тільки у людей із фотографічною пам'яттю.

На кілька секунд між дівчатами знову запанувало мовчання. Майла продовжувала пробігати книгу очима.

— До речі, — раптом мовила вона, підводячи погляд. — А ти правда втекла з дому?

— А? — Мейлін явно застали зненацька. — Ну, так. Деякі сімейні проблеми.

— Зрозуміло, веселе у тебе життя.

— Сама інколи дивуюся.

— Дякую за книгу, — Майла закрила підручник і поклала його на стіл. — Побачимося.

З цими словами вона попрямувала назад до свого місця, залишаючи Мейлін спантеличеною.

"І що це було?"

***

— Вау, Рейген, ця сукня так пасує до кольору твоїх очей, — мовила подруга дівчини. — Несамовито!

— Мені все личить, Лілі, — із гордістю зауважила Рейген. — Що би я не вдягла.

Лілі підійшла до найближчого вішака, щоб подивитися на чергову сукню. Срібляста, обтягуюча, з довгим рукавом. Те, що треба для її роботи. А працювала дівчина секретаркою у місцевого мільярдера.

— Що там Арман, до речі? — Лілі швидко відшукала потрібний розмір і зняла сукню зі стійки. — Помирилися?

— Зробив вигляд, ніби я йому байдужа, — засміялася Рейген. — Але всі ми чудово знаємо, що це не так. До речі, з ними якась нова подруга. Уявляєш, Лестер сказав, що вона дівчина Армана!

— Воу-воу, серйозно?

— Не думаю. Армана такі не цікавлять.

— Ооо, я б на твоєму місці була обережнішою, подруго. А то ще забере твого Армана.

— Хто? Та руда? — Рейген знову розреготалася. — Не смішіть мене, Лілі.

— Гадаєш, Арман вічно терпітиме твої вибрики? — Лілі зайшла до примірочної кабінки й зачинила за собою дверцята.

— Пф-ф, а куди він дінеться? І взагалі, ти що, намагаєшся мене повчати?

— У жодному разі. Ти ж знаєш, що я вважаю, що так йому й треба. Нехай навчиться приділяти тобі більше уваги. До речі, не плануєш із ним миритися?

— У мене зараз є більш цікава ціль. Не до Армана.

— Енністер?

— Ага.

— Слухай, якщо він на тобі одружиться, ти будеш дуже добре забезпечена.

— І нащо це мені? Мій татко й так досить добре мене забезпечує.

— Так, але тобі доводиться отримувати всі ці сертифікати та вражати його гостей своєю освіченістю.

— Гадаєш, з Енністером буде інакше?

— Принаймні ним ти зможеш крутити не гірше, ніж Арманом. Я в цьому впевнена.

— Це не так цікаво, — Рейген зробила невеличку паузу. — А хочеш, позичу тобі Енністера? Будеш не Лілі Ротмар, а Лілі Енністер. Непогано звучить?

— Та ти що, Кент мене звільнить тоді.

— Дався він тобі.

— Він мені подобається. Кент у багатьох аспектах ідеальний чоловік.

— Ага, багатий, не бабій. Але одружений.

— То й що? Ти його дружину бачила? — Лілі вийшла з примірочної й завмерла на місці, розглядаючи подругу.

На Рейген була така сама сукня, яку Лілі взяла приміряти. І на Рейген вона сиділа значно краще.

— Щось сталося? — запитала подруга, єхидно усміхаючись.

— Та ні, — відповіла Лілі вже більш пониклим тоном.

«А то ти не знаєш…» — додала подумки.

— Думаю, я візьму цю сукню, — Рейген покрутилася, розглядаючи себе в дзеркалі. — Наче на мене шили. Що скажеш?

— Та бери. Мені то що, — Лілі знову сховалася у кабінці.

«Дістала!»

***

Мейлін сиділа в аудиторії, очікуючи на лекцію, і гортала фотографії, які вони зробили разом із Арманом. У дівчини просто свербіли руки викласти їх у мережу, але вона не знала, як на це відреагує сам хлопець. А запитати чомусь боялася.

На екрані з'явилося спливаюче повідомлення від Джеймі. Мейлін торкнулася пальцем значка із конвертом і відкрила чат.

«Джеймі: Вау, ви були у Страйхолді???

Мейлін: Ага.

Джеймі: Ну слухай, ви так гарно виглядаєте разом. І Арман тут такий мужній.

Мейлін: Розповім Реду. Ха-ха.

Джеймі: От ти, як завжди, хах.

Мейлін: До речі, як твої справи, батьки не збираються повертатися?

Джеймі: Точно ні. На жаль.

Мейлін: Шкода.

Джеймі: Добре, у мене зараз лекція почнеться. Спишемось потім.

Мейлін: Окей.»

Дівчина заблокувала телефон і розпласталася на столі. В цей момент її увагу привернула Майла. Остання якось надто дивно витріщалася на неї. Помітивши, що Мейлін теж на неї дивиться, дівчина усміхнулася й розвернулася в інший бік.

День пролетів доволі швидко. Мейлін вийшла з будівлі й роззирнулася навкруги. Армана ніде не було, хоча він казав, що заїде. Проте був Ерн. Хлопець стояв на парковці, поруч зі своїм автомобілем, метрах у двохстах від Мейлін. Помітивши її, Ерн одразу ж рушив у її бік. Мейлін позадкувала.