32.

На превеликий подив, полонянка виконала прохання. Ерн сів навпроти у крісло.

— І що вам треба цього разу? — одразу ж запитала Мейлін. — Ви ж наче і так уже всі билися. І Арман там був. Нащо ти мене викрав і притягнув сюди? Де логіка?

— Хах, — Ерн усміхнувся. — Так, маєш рацію, з цього боку в мене дійсно немає причин тебе викрадати. Але справа в тому, що в нас сьогодні доволі масштабна угода. І Дін дуже не хоче, щоб Аллан її зірвав. Тому ти нам трохи допоможеш, відволікаючи його.

Раптом хлопець різко підвівся й зробив крок до Мейлін. Він спритно схопив її за руку й відібрав телефон, помітивши, що дівчина намагається щось клацати в кишені.

— І чого ти такий уважний? — трохи роздратовано зауважила дівчина.

Вона на мить замислилася, що, можливо, не варто було драконити Ерна. На диво, сьогодні він був аж занадто спокійний.

За кілька хвилин хлопцеві хтось зателефонував. Він підвівся з крісла і вийшов у бік кухні. Мейлін швидко окинула поглядом кімнату в пошуках чогось важкого.

"Добре, стілець підійде."

Озброївшись стільцем, Мейлін тихо підкралася до дверей і завмерла. Ерн стояв за три метри від неї, спиною до дівчини. Вона зробила кілька кроків, а тоді різко кинулася вперед. Але хлопець миттєво розвернувся й заблокував її атаку.

— Вау, — лише видихнув Ерн.

Він забрав у дівчини стілець і обережно поставив його біля стіни.

— Сама підеш назад до вітальні чи допомогти? — запитав хлопець.

— А чого ти сьогодні такий добрий?

— Дін попросив тебе не кривдити. От стараюся.

— Пф-ф, який ваш Дін класний і милий.

— У будь-якому разі, кращий за Армана, — хлопець зробив невеличку паузу. — І за Аллана.

— Не знаю, вони мене не викрадали. І не зв'язували.

Ерн нічого не відповів. Замість цього він витягнув телефон і почав у щось грати.

Мейлін уважно розглядала хлопця.

"Може спробувати ще раз?"

Вона посиділа так ще хвилин зо п'ять, а потім різко підвелася з місця.

— Сядь на місце, — Ерн підняв очі й попереджувально подивився на дівчину.

Та сіла. Але не минуло й двох хвилин, як Мейлін знову різко встала і кинулася до вікна. Хлопець теж підхопився і спритно перехопив втікачку.

— Ти вже починаєш мене дратувати, — грубо кинув він. — Сядь і сиди спокійно, бо прив'яжу. Ми закінчимо і віддамо тебе Алланові.

— Що?? — здивовано перепитала Мейлін.

— Не буде у нас на тебе часу сьогодні. Та й на Аллана теж.

— Пф-ф, я тобі не вірю.

І знову вони всілися одне навпроти одного. Так минуло десь півгодини, коли телефон Ерна знову задзвонив. Хлопець відповів.

— Ми майже закінчили, — мовив Дін. — А наші друзі вже десь на шляху до тебе.

— Окей. Діне, ти впевнений, що у нас немає часу на Армана?

— У нас сьогодні важливіші справи, Ерне. Чи ти хочеш їх провтикати?

— Та ні.

— Отож-бо.

Лідер відключився. Через п'ять хвилин за вікном почулися звуки автівок, що під'їжджали.

— А тепер можеш йти, — кинув Ерн, підводячись із крісла.

— Що, так просто? — здивувалася Мейлін.

— Хочеш ще зі мною побути?

— Ні, дякую, — дівчина теж підвелася й недовірливо глянула на нього.

Далі вона обережно, напівобертом попрямувала до дверей.

На вулиці Мейлін уже чекали Арман і Кір. Дівчина одразу ж побігла до них. Лише тепер вона помітила Брайана і Лестера, які стояли трохи позаду.

— Сідай до автівки, — коротко мовив Арман, а сам пішов у бік будинку.

В цей момент з дверей вийшов Ерн.

— Сідай, швидше, — повторив Кір. — Я їм не надто довіряю.

Дівчина перевела на нього погляд. Кір тримав праву руку схованою під курткою, наче стискав зброю. Мейлін знову подивилася на хлопців з банди Діна, що стояли поодаль. Схоже, вони теж озброєні. Без зайвих слів дівчина одразу ж сіла до салону.

— Ти Мейлін не помітив, чи як? — доволі грубо запитав Ерн, кинувши погляд на Армана.

— Помітив. Хотів сказати тобі кілька слів, — останній погрозливо впився очима у свого суперника.

— Ну? — Ерн відповів йому таким же поглядом.

— Не чіпай мою дівчину, Ерне. Інакше я поламаю тобі руки.

— Ооо, то ти вже визнаєш, що вона твоя дівчина?

— Сподіваюся, ти мене почув, — з цими словами Арман розвернувся і попрямував назад до автівки.

Ерн кинув погляд на автівку свого супротивника і стиснув зуби. Незабаром біля будинку залишилися тільки його товариші.

— Ну що, вітаю нас із угодою, — мовив Брайан. — Сьогодні рахунок на нашу користь.

***

— Що це було? — запитала Мейлін, уважно подивившись на Армана. — Ерн казав про якусь угоду.

— Що? — він повернув голову до дівчини. — Яку угоду?

— Нібито вони збиралися провернути сьогодні якусь масштабну угоду. А мене викрали, щоб вас відволікти.

— А? — хлопець на кілька секунд замислився, після чого різко вдарив кулаком по сидінню. Він швидко розвернув автомобіль і прискорився. — Сорі, плани трохи міняються.

Арман торкнувся пальцем екрана телефону, закріпленого на торпеді, і зателефонував Алланові.

— Вони нас перехитрили, Аллане, — коротко кинув він.

— В сенсі? — з динаміка пролунав голос лідера через гучномовець.

— Мейлін каже, що Ерн вихвалявся масштабною угодою. Дернер. X-110.

— Точно. Ти де?

— В дорозі до Дернеру.

— Із Мейлін??

— А в мене є вибір?

— Облиш, Армане. Гадаю, вони вже все зробили без нас. Та й у будь-якому разі, я зараз ближче до Дернеру. Поїду сам.

— Впевнений?

— Так. Для тебе зараз має бути важливішою безпека Мейлін.

— Окей, — Арман скинув виклик і зменшив швидкість.

У салоні запанувала цілковита тиша.