25.

На превеликий подив брата Мейлін, Ерн спритно ухилився від його першого удару. Мало хто встигав це зробити. Тоді, у тому напівзакинутому дворі, Ерн не виглядав таким вправним бійцем.

— Я більше люблю битися один на один, — мовив той, помітивши здивоване обличчя суперника. — Зайві помічники завжди заважають.

Другий удар потрапив просто у блок. Третій — також не досяг своєї цілі. Елрой із подивом помітив, що його супротивник, схоже, не збирається атакувати.

— Ти що, так і будеш ухилятися? — запитав він. — Так ти мене не позбудешся.

— Ти мені не ворог, якщо ти не з Алланом, навіщо мені з тобою битися?

— Тоді відчепися від Мейлін! — Елрой нарешті зміг спритно зачепити Ерна.

Удар по нозі збив хлопця з ніг, але той миттєво піднявся й знову зайняв оборонну стійку.

— Не відчеплюся. Ти просиш про неможливе. І сам про це чудово знаєш. Порушуєш правила.

— Пф-ф, вона моя сестра!

— І твоя сестра зв'язалася з поганими хлопцями. Сам сказав, що це її вибір. Звідки ти приїхав сюди? Видно, що не місцевий, — Ерн спритно ухилився від чергового удару.

— З Денаї. Але в основному мешкаю у Ландасі.

— Тоді ти тим паче маєш розуміти правила. Ти ж не проситимеш хазяїна міста не чіпати когось, хто пов'язаний із його ворогами, правда?

В цей момент телефон Елроя задзвонив. Він відступив на крок назад і натиснув кнопку гарнітури, щоб відповісти. Ерн залишився на місці.

— Слухаю, — сказав хлопець.

— Привіт, де ти зараз? — пролунав голос Рейлі.

— Недалеко від квартири, в якій живе цей Філ із мамою.

— Окей. Можеш зараз повернутися до готелю? Є термінова справа.

— Дуже термінова?

— Так.

— Добре, тату. Зараз буду, — Елрой скинув виклик і подивився на Ерна. — Мені плювати на ваші сутички і правила. Мейлін — моя сестра. І вона не член банди. Тому краще займіться реальними людьми Аллана, а від неї відчепіться.

***

Майла натиснула кілька кнопок, і апарат для приготування попкорну загудів. У спеціальному отворі з'явилося відро середнього розміру, яке почало наповнюватися запашним карамельним попкорном.

— Ооо, тут воно більше, ніж у кінотеатрах Данамії, — захоплено сказала дівчина.

— Це лише спочатку так здається, — зауважив Кір. — Насправді воно ніколи не наповнюється до кінця.

— Якось сумно, — Майла спостерігала, як машина вимкнулася, коли відро наповнилося десь на сімдесят п'ять відсотків. Дверцята автоматично поповзли вгору. — Це що, щоб попкорн не розсипався?

— Краще не кажи цього вголос, — розсміявся хлопець. — Інакше їхні маркетологи точно скористаються такою чудовою ідеєю.

— І не кажи, — також засміялася Майла.

Друзі пройшли контроль квитків і опинилися в довгому коридорі, від якого розходилися входи до різних кінозалів.

— У нас четверта, — звірився з квитком Кір.

— Ага, отже, нам сюди, — дівчина вказала рукою на наступні двері праворуч.

В залі ще нікого не було. Її супутник швидко відшукав потрібний ряд і місця.

— Ооо, це просто те, що треба, — захоплено мовила Майла. — Звідси чудово видно екран і не буде надто голосно.

— Ну, я у цьому профі, — усміхнувся Кір.

— Часто ходиш у кіно? — запитала дівчина, займаючи своє місце.

Хлопець сів праворуч від неї й поставив між ними відерце з попкорном.

— Так. Але здебільшого сам або з друзями.

Почалася вступна реклама. Майла взяла трохи попкорна й поклала до рота.

— О, це солона карамель, клас, — прокоментувала вона.

— Хм, — Кір взяв і собі. — Реально. Це щось новеньке.

На якийсь момент між ними запанувало мовчання.

— До речі, — порушив його Кір. — Я помітив, що ти взагалі не запитуєш про те, чим я займаюсь. Особливо після того випадку зі зброєю. Чому?

— Гадаю, мені краще не знати таких деталей, — дівчина усміхнулася. — Для мене ти просто Кір — цікавий, навіть трохи загадковий хлопець, який класно грає в теніс. Та й ти все одно не розкажеш.

— Так, але лише заради твоєї безпеки.

— Ну, мабуть, і через це теж.

***

— Привіт, тату, — привіталася Мейлін, входячи до готельного номеру разом із Елроєм.

Брат привіз її з квартири матері та Філа. Навіть на вихідні ці двоє рідко бували цілий день вдома.

— Привіт, Мейлін, я хотів поговорити з тобою.

— Так?

— Сідай. Хочеш чаю?

— Так, було б чудово. А є зелений?

— Елрою, замовиш, будь ласка?

Елрой кивнув і попрямував до телефону, щоб зв'язатися з рецепцією. Мейлін присіла на м'яку зручну канапу й уважно подивилася на батька.

— Що ти хотів мені сказати? — запитала вона.— Завтра ми маємо повернутися у Ландас. З'явилися термінові справи. Хочу запитати, чи поїдеш ти з нами? І в Ландасі, і в Денаї інша система освіти — ти зможеш вступити до університету, не закінчуючи цей навчальний рік.

— Поїхати у Ландас? — уточнила Мейлін, після чого на якийсь час замовкла, обдумуючи. — Насправді, я не хочу покидати Леслаю. І Ніорім. Я люблю це місто. Тим паче, я вже обрала університет для вступу тут. Та й мама... Як би ми не сварилися, я не хочу їхати від неї. Я знаю, що це складно, але я хотіла б підтримувати спілкування з вами обома.

— Окей, — Рейлі важко видихнув. — Я чомусь так і думав, що ти це скажеш. Добре, силою тягнути тебе ми, звісно, не будемо. Але ти завжди можеш до нас приєднатися. Або, може, навіть краще приїхати на екскурсію.

Чоловік виглядав засмученим. Хоча він і не сподівався, що донька погодиться, але ймовірність така була.

— То ви їдете вже завтра? — запитала Мейлін.

— Так. Завтра ввечері. Я хочу зняти тобі квартиру, щоб ти мала де жити.

— Серйозно? Це ж дорого.

— Не хвилюйся, це мене не обтяжить. Я, звісно, не в найкращих стосунках із Корнелією, і в мене є на те причини. Але вона твоя мати, і я вірю, що ви ще помиритеся. А до того часу тобі потрібно жити в нормальних, комфортних умовах.