23.

Наступного дня Елрой підвіз сестру до коледжу. Останній день перед вихідними.

— Я пошукаю Ерна і заберу в нього твій телефон, — мовив він. — Гадаю, він не матиме нічого проти.

— Дякую, Елроє, — Мейлін усміхнулася. — Я тоді пішла?

— Так, я заберу тебе після занять.

— Ага.

— Добре.

Дівчина вибралася з автівки й попрямувала до навчального корпусу. До першої лекції залишалося десять хвилин. Мейлін увійшла до класної кімнати і зайняла своє місце. В цей момент до неї підійшла Майла.

— Привіт, — сказала вона. — Ерн дещо тобі передав.

На стіл ліг телефон. Мейлін здивовано поглянула на однокласницю.

— Привіт, дякую. З чого це така щедрість?

— А нащо Ернові твій телефон? — запитала Майла, а потім додала: — Без тебе.

— Ну так, логічно.

Сестра Ерна розвернулася й попрямувала до свого місця. Мейлін одразу ж написала братові, що шукати телефон більше не потрібно. Елрой відповів, що він все ж таки пошукає Ерна — просто щоб трохи потеревенити.

Заняття пролетіли швидко. Сьогодні всі предмети були з категорії улюблених для Мейлін. Елрой написав, що трохи затримується.

Дівчина вийшла з класної кімнати і попрямувала у бік буфету — одного з найбезпечніших місць під час перерви. Аж раптом у Мейлін задзвонив телефон. Арман?

— Слухаю, — мовила дівчина, широко усміхаючись.

— Привіт, ти ще в коледжі? — пролунав грубуватий голос хлопця.

— Привіт, так.

— То виходь на парковку. Я на тебе чекаю.

— Добре.

«Мейлін: Можеш не поспішати. Тут Арман.

Елрой: Окей. Напиши, якщо знадобиться моя допомога.

Мейлін: Добре.

Мейлін: Слухай. Що ти думаєш про те, що ми з Арманом спілкуємося? Він же... ну, мабуть, трохи небезпечний.

Елрой: Це твоя справа.

Елрой: Я переписувався з Ніко. Це подруга Алекси, яка працює з татом у Денаї. Вони обидві входять до команди, що володіє кількома містами. Алекс — її двоюрідний брат. Тож все гаразд.

Мейлін: А він знає, що тато знайомий з його сестрою?

Елрой: Ні. Ніко сказала, що вирішувати тобі: повідомляти про це чи ні.

Мейлін: Добре. Не хочу, щоб вони через це відчували якусь зобов'язаність.

Елрой: Трохи дивно, враховуючи, що вони вже втягнули тебе у свій світ. Але як знаєш.

Елрой: До речі, я теж небезпечний)

***Елрой не в мережі***

Мейлін: Схоже, загадковість — це у нас сімейне.»

Мейлін вийшла на парковку і одразу побачила Армана. Хлопець стояв біля своєї автівки, спираючись на її корпус. Помітивши дівчину, він випростався і помахав рукою.

— Привіт поближче, — мовила Мейлін, підходячи.

— Привіт, — Арман усміхнувся.

— А що ти тут робиш?

— Мав вільний час, приїхав за тобою. Сідай в автівку.

Дівчина забралася до салону, зайнявши переднє пасажирське сидіння. Арман сів за кермо, і автомобіль рушив з місця.

— Як справи? — запитала Мейлін, дивлячись на хлопця.

— В порядку. Сьогодні маю багато вільного часу. Давно такого не було.

— О, це чудово.

— Погуляємо? Розкажеш мені більше про себе.

— Так, чудова ідея, — дівчина вже не стримувала широкої усмішки.

Це було трохи незвично для Армана. Зазвичай він здавався холоднішим. Але, можливо, справді все через наявність вільного часу.

Автомобіль зупинився біля невеличкої затишної кав'ярні. Арман і Мейлін вибралися з салону та увійшли всередину.

— Ти як? В порядку після вчорашнього? — запитав хлопець, коли офіціант відійшов від їхнього столика.

— Так. Щоправда, Ерн забрав у мене вчора телефон, а я зовсім про це забула. Але мені вже його віддали, — дівчина покрутила мобільник у руках. — Дивно, правда?

— Не думаю, що їм потрібен твій телефон.

— Певно, що так. Але я вже боялася, що Дін захоче втягнути тебе через це в чергову бійку.

— Я не проти. Останнім часом, до знайомства з тобою, у нас якось мало було сутичок. Хлопці вже навіть вирішили, що Дін від нас ховається.

— А так і не скажеш, — Мейлін розсміялась. — До речі, а у вас є якась назва? У вашої банди.

— Назва? — Арман здивовано глянув на дівчину. — Ні, немає. Що ми, якісь супергерої, чи як?

Мейлін дзвінко розсміялася, уявивши таку картину. За мить реготав уже й хлопець.

— До речі, — мовила вона, коли нарешті відновила подих після сміху. — Може сходимо у кіно завтра ввечері? Зараз крутять «Той самий детектив».

— Ооо, вибач, але ні. Мені не сподобалася перша частина. Особливо актори. А ці сцени з перегонами... Креативному персоналу варто було краще вивчити матеріал.

— Ну добре, — на кілька секунд запанувало мовчання.

Дівчина взяла свою чашку обома руками і зробила великий ковток.

— Не подумай, що я не хочу йти з тобою в кіно, — порушив тишу Арман. — Давай подивимося щось інше, гаразд?

— А, так, звісно. Можна й так.

***

Майла пройшла повз улюблену кав'ярню Ерна і зупинилася, побачивши знайоме обличчя. Мейлін сиділа за одним із столиків разом із якимось хлопцем.

«Напевно, хтось із банди Аллана.»

Недовго думаючи, дівчина рушила далі. Дорогою з коледжу вона планувала випити вечірньої кави, але зараз, коли там був потенційний ворог її брата, це було б поганою ідеєю. Нехай навіть вони не знали про існування Майли Хардман, її могла видати сама Мейлін. Дівчина витягнула телефон і написала братові.

«Майла: Сходимо якось до «Інвійрнес»?»

Вона сховала телефон до кишені й прискорила крок. Може, варто запропонувати Кірові зайти сюди? Від цієї думки щоки дівчини трохи зарум'янилися.

"Напевно, ще трохи зарано."