22.

Арман повільно позадкував до своєї автівки, не ховаючи пістолет. Хлопець сів до салону, різко розвернув автомобіль і рвонув з місця.

— Ти в порядку? — запитав він, не дивлячись на дівчину.

— Майже, — відповіла Мейлін. — Дякую. Як ти нас знайшов?

— Проїжджав біля твого будинку й помітив автівку Ерна, що виїжджала. Вирішив перевірити, бо навряд чи він поїхав би звідти з порожніми руками.

— Логічно.

— До речі, що ти там робила? Я маю на увазі, у своєму дворі? Вирішила помиритися з батьками?

— Ні, вони зараз не вдома. Хотіла дещо забрати.

— Зрозуміло. Тоді я зараз відвезу тебе туди. І може Кір тебе забере потім. Або хтось із хлопців.

— А ти?

— В мене є термінові справи.

— Окей. Не треба турбувати хлопців, я попрошу брата забрати мене.

— Добре.

На якийсь час у салоні запанувала тиша. Мейлін обережно розглядала хлопця. Він справді виглядав надто нервовим, ніби кудись запізнювався.

— Ти впевнена, що твоєму братові й справді можна довіряти? — раптом запитав Арман. — І що він точно твій брат?

— Звісно. Мама підтвердила в розмові, що Рейлі Марс — мій тато. А Елрой — його син, отже, мій брат. На що ти натякаєш? Вони хороші.

— На те, що не варто довіряти всім навколо. Це небезпечно. Мені було б спокійніше, якби тебе забрав хтось із наших, але як знаєш.

— Але ж ви без проблем впустили Елроя до себе.

— Бо в нас не було іншого вибору. Якби його схопила поліція, наступними були б ми. Та й це Аллан його впустив. Добре, як хочеш.

Автомобіль зупинився біля під'їзда, в якому мешкали мати і вітчим Мейлін. Арман висадив дівчину й швидко покинув двір. Однією рукою він відкрив навігатор і перевірив затори. Обравши найкращий маршрут, він вирушив, кілька разів перевищивши швидкість і ризикуючи знову залишитися без прав. До потрібного місця Арман дістався за п'ятнадцять хвилин. Він припаркував автівку на стоянці для клієнтів і поклав талончик за лобове скло. Потім поспішив усередину великої будівлі спа-центру.

— Привіт, — привітався хлопець, підходячи до стійки.

— Арман? — здивовано запитала дівчина-адміністратор. — Привіт. Давно тебе не бачила. Несподівано.

— Ага. Рейген ще у себе?

— Ні.

— Давно поїхала?

— Її взагалі тут не було. Звідки ти знаєш, що вона в місті?

— Вона мені написала. Знаєш, коли вона буде?

— Не знаю. Вона приїжджала на кілька днів. Ми навіть кави не попили.

— Окей, дякую, — Арман розвернувся й попрямував до виходу.

— Армане, — покликала дівчина. — Невже ти знову наступаєш на ті самі граблі? Вона того не варта.

— Тебе забув спитати, — пирхнув хлопець і вийшов з приміщення.

***

— Привіт, — привітався Кір, підходячи до Майли. В руках він тримав два паперових стаканчики з кавою. — Це тобі.

— Привіт, Кіре, — дівчина усміхнулася. — Дякую. Ооо, це що, кедрове лате?

— Ага. Не знаю, чи тобі таке подобається...

— Ти що, це ж моя улюблена кава!

— Серйозно?

— Ага.

— Чудово, моя теж.

— У нас багато спільного.

Друзі пройшлися набережною та підійшли до перил. Внизу текла швидка річка.

— Які плани на вихідні? — запитав Кір, спираючись на перила.

Він повернув голову і подивився на дівчину.

— Не знаю. Спати. Тиждень був просто виснажливий. А що?

— Маю пропозицію: може, сходимо в кіно? Зараз показують «Той самий детектив».

— Чудова ідея. Я згодна. Тільки краще ввечері.

— Домовилися.

***

Мейлін допила чай, вимила чашку і поставила її сушитися. Філ написав їй сьогодні вранці. Всього один рядок: «Даліла сьогодні їде до своєї матері». Дівчина не стала відповідати. Ніби проблема була тільки в цьому. Мейлін глянула на настінний годинник — мама і вітчим мають повернутися за годину, якщо знову десь не затримаються. Час забиратися звідси. Дівчина потягнулася до кишені за телефоном, щоб зв'язатися з Елроєм. Але мобільника там не виявилося. Мейлін перевірила ще куртку і тільки потім згадала, що телефон у неї забрав Ерн.

"І що робити?"

Довелося ще раз увійти до власної кімнати. Мейлін уже була шокована, коли побачила, що добра половина її речей була «перерита». І так, сукні, тої самої, на місці не виявилося. Дівчина ледве втрималася, щоб не написати Філові щось на кшталт: «То сукня, що ти мені подарував, теж поїхала?». Це було б занадто по-дитячому. Зайвий привід для вітчима подумати, що вона ревнує. В жодному разі. Ніхто не любить, коли його речі чіпають без дозволу. Мейлін увімкнула комп'ютер й одразу поставила таймер на п'ятнадцять хвилин, щоб «не застрягнути» у віртуальній реальності. Елрой був у мережі. Чудово.

«Мейлін: Можеш, будь ласка, забрати мене з маминої квартири?

Елрой: Звісно. Де твій телефон? Я не міг до тебе додзвонитися.

Мейлін: Довга історія. Мама і Філ скоро повернуться, зможеш швидко приїхати?

Елрой: Так.

***Елрой не в мережі***

Мейлін: Я вимикаю комп. Одразу піднімайся на поверх, коли приїдеш.»

Елрой приїхав напрочуд швидко. Вдвох вони спустилися вниз і підійшли до його автівки. Коли вже виїжджали з двору, Мейлін помітила машину Філа.

— Оу, щось вони рано сьогодні, — зауважила дівчина. — Ти дуже вчасно.

— Вони все одно не могли б тебе не пустити. Ти ж повнолітня, — відповів брат.

— Знаю. Я просто не хочу втягуватися в черговий конфлікт. Тим паче, з ними Даліла, — Мейлін кивнула на дзеркало заднього виду. — Філ написав, що вона приїде сьогодні. Напевно, вони зараз поспішатимуть на вокзал чи в аеропорт. Не знаю, де вона там мешкає.

— Ти йому щось відповіла?

— Ні. Він не написав нічого, що хоча б натякало на вибачення. Без сенсу. Філ може бути дуже впертим. Хоча я трохи сумую за мамою.

— Не знаю, чи варто. Вона обрала не тебе. Тато, звісно, казав, що вона дуже неорганізована і легко піддається впливу. Але ж ти її донька.