20.

Мейлін пробігла дворами та повернула праворуч. Вона подолала кілька метрів і майже врізалася в Дакоту. Останній невідомо звідки взяв хист вистрибнути їй навперейми. Дівчина зробила кілька кроків назад і озирнулася. Там уже були Лестер та Айк.

— Усе, приїхали, — реготнув Дакота. — Недовго бігала.

— Та що вам треба? — обурилась Мейлін. — Відчепіться!

— Нам потрібні твої нові друзі, — відповів Лестер.

— І той хлопець, що втрутився останнього разу, — додав Айк.

— То йдіть до них! Чи вам номери продиктувати?

— Ооо, вам зовсім нудно, хлопчики, — почулося десь поруч.

Дівчина повернула голову та побачила високу брюнетку, вдягнену в джинсову міні-спідницю з білосніжною блузою. Незнайомка була явно старша за неї.

— Це ж треба, які люди у місті, — хижо усміхнувся Дакота. — Привіт, Рейген. Чого тобі треба?

— Вам не соромно нападати на беззахисну дівчину? — уточнила Рейген, окидуючи присутніх зневажливим поглядом.

— А це не проста беззахисна дівчина, — вставив Айк, усміхаючись. — Це нова подружка хлопців Аллана.

— Так, схоже, що вона — дівчина Армана, — реготнув Лестер.

— Армана? — Рейген зняла сонцезахисні окуляри, уважно глянувши на Мейлін. — А ви нічого, хлопці, не плутаєте? Вона не схожа на ту, хто може вештатися з Арманом.

— Може й плутаємо, — відповів їй Дакота, відверто насміхаючись. — Тобі що до того?

— А те, що відчепіться від дівчинки. Краще зробіть щось корисне, — дівчина підійшла ближче до Мейлін та склала руки на грудях.

— Добре, ще зустрінемось, — пирхнув Айк. — Не розслабляйся.

Хлопці пішли. Мейлін здивовано дивилася їм услід, не розуміючи, в чому справа.

— То як тебе звати? — запитала Рейген.

— Мейлін, — відповіла дівчина, уважно розглядаючи нову знайому.

— А я — Рейген. Ти що, дійсно дівчина Армана? — на останньому слові нова знайома пирснула.

— Ні. Я не зустрічаюся з жодним з них. Ми познайомилися випадково, — вчергове обурилась Мейлін. — А тепер ось ці кадри мене переслідують.

— Скільки тобі років хоча б?

— В цьому році буде дев'ятнадцять.

— Майже вгадала.

— Дякую за допомогу.

— Та нема за що. Ти додому? Давай підвезу.

— Мабуть, я погоджусь.

Рейген провела Мейлін до свого автомобіля, яким виявився новенький спорткар. Дівчина зовсім нещодавно дивилася передачу про цю модель.

— Прикольна машина, — мовила вона.

— Гадаєш? — Рейген дивно усміхнулась. — Мені її нещодавно подарував батько. З'явився... Гадає, що можна зникнути на невизначений час, а потім повернутися, кинути мені якусь подачку й вважати, що все гаразд.

— Складні відносини в родині? Зрозуміло.

— Я вже звикла.

Нова знайома висадила дівчину біля її будинку, після чого поїхала у своїх справах. Мейлін подивилася в бік під'їзда та побачила там Ерна. Він розмістився на одній із драбинок, встановлених на дитячому майданчику. Дівчина нерішуче зупинилася й озирнулася. Інших хлопців Діна поблизу не було.

— Гадаєш, я сам тебе не впіймаю? — пирхнув Ерн.

Він зістрибнув на землю та попрямував у її бік.

— Та що ж вам треба? — Мейлін позадкувала й мало не впала, наштовхнувшись на каміння.

— Нічого нового. В мене й Арма є декілька невирішених питань. Але він не хоче їх вирішувати самостійно. Отже, доводиться хитрувати.

— Не боїшся, що нас побачать мої батьки?

— Ні. Якби вони були зараз удома, ти б сюди не прийшла, чи не так?

— Ти вже це звідки знаєш?

— Бачив дівчинку, яка жалілася по телефону подрузі, що твої батьки нарешті помітили, що ти не ночуєш удома. Я так зрозумів, вона не дуже цьому рада. Виходить, ти посварилася з батьками і втекла з дому. Тому Арман щодня зустрічає тебе після занять.

— Який ти розумний. Слухай, якщо ви постійно будете на мене полювати, Арману просто набридне мене рятувати — і він забуде про це.

— О-о, ти погано знаєш Арма, — глузливо мовив хлопець.

— Тим паче, я йому ніхто. Ти ж не знаєш, як ми познайомились, а якби знав, то покинув би цей задум, — дівчина склала руки на грудях.

— То розкажеш мені по дорозі? — Ерн зробив ривок у бік Мейлін.

Дівчина зірвалась з місця та побігла до проїжджої частини. Хлопець підняв із землі камінь і кинув у неї. Влучив прямо по нозі — Мейлін миттєво розтягнулася на землі. Ерн підійшов до неї та присів поруч. Він схопив дівчину за руку і потягнув на себе.

— Я буду кричати! — істерично попередила Мейлін. — Ти не можеш просто так викрадати людей посеред двору житлового будинку.

— Спробуй, — хлопець різко смикнув її за руку, піднімаючи з місця. — Гадаєш, тобі хтось допоможе? Давай, підводься і йди за мною.

Ерн дотягнув дівчину до машини та запхав її на заднє сидіння. Сам обійшов транспортний засіб та зайняв водійське місце. Автомобіль рушив. Мейлін запустила руку в кишеню, щоб дістати телефон, але його там не було. Хлопець помітив цей рух і посміхнувся. Він витягнув телефон дівчини зі своєї куртки та поклав його на торпеду.

— Ще не час телефонувати Арманові, — мовив він, хижо посміхаючись. — Трошки пізніше.

— Ти псих, тобі про це хтось говорив? — зауважила Мейлін, відсовуючись подалі.

— Ага, і не раз, — Ерн прискорився, виїжджаючи на основну дорогу. — Ти не перша.