73.

Ерн подивився у дзеркало заднього виду і одразу побачив ще дві машини. Певно, вони виїхали з сусідньої вулиці, бо до цього моменту він їх не бачив.

— Не бійся, я не дозволю їм тебе скривдити, — Ерн повернув голову в бік Мейлін.

Дівчина сильно вчепилася пальцями в свою кофту.

— Там ці двоє, так? — запитала вона. — Брати-Райсони. Їхня автівка позаду.

Хлопець кивнув і різко повернув ліворуч, заїжджаючи під арку. Гра почалася.

Ерн перетнув двір і повернув праворуч, проїжджаючи вузькою односторонньою вулицею. Попереду показалися автівки Дейва і Вестлея. Але хлопець не збирався їхати прямо до них. Він знову завернув ліворуч, швидко подолав короткий провулок і виїхав на шосе.

Рух у цей бік у таку годину був доволі активним. Ерн спритно обминув дві автівки і виїхав на зустрічну смугу, яка була вільнішою. Там він проїхав кілька метрів понад відбійником, після чого вловив момент, коли поблизу не було інших автівок, розвернувся і вправно вклинився в потік. Брати Райсони відстали ще на попередньому маневрі. Габаритного автомобіля Вестлея теж не було на горизонті.

— Мені просто цікаво, — раптом почала Мейлін. — Напевно ж незручно маневрувати на такій автівці, як у цього Вестлея? То нащо вона йому?

— В мене інколи те саме питання, — усміхнувся Ерн.

Вони продовжували їхати на середній швидкості, обминаючи автівки. Раптом позаду знову з'явився автомобіль Дейва. Ерн збільшив швидкість і вирвався трохи вперед. Він звернув праворуч на першому з'їзді й пришвидшився ще більше. Супротивник не відставав. Інших автівок навколо майже не було. Ерн натиснув педаль газу до максимуму, після чого спритно завернув, в'їжджаючи до одного зі спальних районів. Ще кілька поворотів — і Дейв нарешті залишився десь позаду.

— Він теж добре кермує, як бачиш, — мовив Ерн. — Шкода тільки, що й досі не надто добре знає цю частину міста. Ну що, відвезу тебе додому?

— Так, будь ласка.

Всю дорогу до дому Мейлін була не надто говіркою. Вони перекинулись кількома фразами, але дівчину не полишало все те ж питання. Незабаром автомобіль зупинився біля під'їзду. Ерн вибрався з салону, обійшов автівку і відкрив передні пасажирські двері.

Дівчина стала на асфальт і повернулася до нього. Хлопець зачинив дверцята.

— Провести тебе до квартири? — запитав Ерн.

— Напевно, ні, — Мейлін завагалась. — Ерне, я хотіла запитати... Давно хотіла...

Вона на мить затнулася. Її очі помандрували до підлоги. Ерн терпляче чекав.

— Ерне, — Мейлін підвела голову, нарешті зібравшись з думками, і подивилася прямо на нього. — Чому ти мене захищаєш?

— Бо я тебе кохаю, — тихо відповів Ерн, не відводячи очей. — Давно. Тому я не можу дозволити, щоб хтось тебе скривдив. Я вже дозволив це Арманові. І шкодую про це.

Він уважно спостерігав за реакцією дівчини. Було видно, що вона шокована і не знає, що сказати.

— Я не очікую на взаємність, — продовжив хлопець. — Просто дозволь мені бути поруч.

— Дякую, Ерне, я це ціную, — розгублено мовила Мейлін. — Чесно кажучи, я не дуже добре знаю, як реагувати в таких ситуаціях.

Її щоки злегка почервоніли. Дівчина відвела погляд і подивилася у бік під'їзду, коли раптом її увагу привернув силует у вікні. Ерн глянув туди ж і також помітив, що на одному з поверхів явно хтось є.

— Це може бути й не хтось від Райнома, але я все ж краще піду з тобою, — сказав він.

— Добре, — відповіла Мейлін, подумки все ще прокручуючи його слова.

"І як я сама цього не помітила?"

— Ходімо, — хлопець легенько торкнувся її руки.

Вони попрямували до під'їзду. Силует виднівся на рівні напівповерху між сходами, що вели до квартири дівчини. Навряд чи це був хтось справді незнайомий.

Ерн викликав ліфт і зайшов до кабіни першим. Удвох вони піднялися на потрібний поверх і вийшли на майданчик. Підходячи до квартири дівчини, вони побачили Дейва, який сидів на підвіконні між поверхами.

— Вау, то в його машині дійсно була ти? — здивовано запитав хлопець.

— Так, а ти хіба не знав? — відповіла запитанням Мейлін.

— Цікаво, — Дейв так і лишався на місці. — І що на це Алекс?

— Дейве, я не власність Алекса чи його банди, якщо ти раптом не в курсі.

— Тобто він не знає?

— Не знає.

— Чого ти хочеш, Дейве? — втрутився Ерн.

— Хотів упевнитися, що я дійсно бачив Мейлін.

— Упевнився?

— Та наче так.

— Тоді ходімо, я покажу тобі дорогу, — Ерн повернувся до дівчини, яка вже встигла відчинити двері. — До завтра, побачимося.

***

Кір увійшов до квартири Майли, скинув куртку й роззувся. Дівчина увімкнула світло і застигла на місці, уважно його розглядаючи.

— Схоже, у Райнома справді серйозні наміри, — тільки й мовила вона.

— А коли вони були несерйозними? — Кір усміхнувся. — Не хотів би цього визнавати, але якби не Дін, ми цілком могли б програти.

— Дін?

— Твій брат вирішив привести його та інших своїх друзів прямо до нашої квартири.

— Воу! Цікаво, як він це пояснив...

— До речі, мені теж.

Хлопець пройшов до вітальні й присів на канапу. За кілька хвилин у кімнаті з'явилася Майла з тацею в руках. На цей вечір у них уже були певні плани.