72.

— От нащо ти це сказав, Арме? — в голосі Мартіна відчувалося роздратування. — Не можна було промовчати?

— Що саме? — Арман розвернувся на стільці і заклав ногу на ногу.

— Про те, що Кір захищає Мейлін, — втрутився у розмову Алекс. — Гадаєш, у неї мало проблем через нас?

— Та годі, — Арман махнув рукою. — Вони й так не збиралися від неї відчепитися. Може, вона Дейву сподобалася.

— Ага, саме тому він поїхав до університету, щоб її викрасти, — саркастично мовив Кір, заходячи до кімнати. — Я от не розумію, навіщо ти туди поперся?

— Я виконував наказ лідера. А ти міг би й сказати, що сам її забереш, — пирхнув Арман.

— Армане, а тобі не здається, що це вже не твоя справа? — Кір трохи нахилив голову вбік, уважно дивлячись на хлопця.

— Краще б було, якби я дозволив йому її викрасти? — парирував його друг.

— Так, стоп! — Алекс встав між двома хлопцями і розвів руки в сторони. — Годі. Армане, Дейв сто відсотків поїхав викрадати Мейлін через тебе. Твою фразу чули всі, і я не сумніваюся, що Райном вирішив нею скористатися. Це по-перше. А по-друге, ти міг би зупинити Дейва ще до того, як він підібрався до Мейлін. Але чомусь цього не зробив. Чому?

— Я що, на допиті, чи як? — в голосі Армана з'явилося роздратування. — Це моя особиста справа.

— Армане, — лідер уважно подивився на хлопця. — Якщо ти вже кинув Мейлін і не можеш тримати язика на защіпці заради її ж безпеки, то зникни з її життя повністю.

— Ага, а Кір сам із цим упорається, так? — єхидно запитав Арман.

— Іди краще до Рейген, бо вона вже, мабуть, зачекалася, — передражнив його Кір.

— До речі, гарна ідея, — хлопець підвівся зі стільця. — Дякую, що нагадав.

З цими словами він попрямував до виходу.

— Схоже, він досі сердиться через те, що ти його вдарив, — мовив Мартін, щойно Арман пішов.

— Гадаю, він буде сердитися, доки не зрозуміє, як погано вчинив, — відповів Кір.

— Дейв справді був в університеті? — запитав Алекс.

— Так. Він сказав Мейлін, що це Райном знову дав наказ її спіймати. Райсонам. А Дейв вирішив зробити це сам.

— Тааак, це в стилі Дейва.

— От як він може знаходитися серед Райномовських?! Я не розумію.

— Ну, він же чомусь до них пішов, — кинув Мартін. — Може, Райнома потрусимо? Вони тоді так швидко зникли з міста, що ми навіть нічого не дізналися...

— Сумніваюся, що Райном скаже нам правду, — мовив Алекс. — Я вже думав про це.

***

— Доню, у тебе точно все гаразд? — запитала Корнелія, коли Мейлін вже прямувала до дверей.

Сьогоднішній день дівчина провела у батьків, їхні відносини потроху налагоджувалися.

— Тааак, — протягнула Мейлін. — Просто трохи втомлююся після пар. В університеті все інакше, ніж у коледжі.

— Розумію. Але нічого, втягнешся.

— І я так думаю.

— Може, тебе все ж таки підвезти? — у коридор вийшов Філ.

— Ні, мене зустрінуть, еее... друзі! — дівчина бовкнула перше, що спало на думку.

— Зрозуміло, — вітчим усміхнувся. — Ти там тільки обережніше з друзями, добре?

— Любий, — втрутилася Корнелія. — Ну що ти таке кажеш? Мейлін у нас розумна дівчинка.

— Все, я пішла, — перервала цю дивну розмову Мейлін. — Бувайте.

Дівчина вийшла з квартири і попрямувала до ліфта. Друзі? Ерна вона могла назвати другом тільки з великою натяжкою. Мейлін задумалася: а хто він тоді для неї?

"Знайомий? Ворог, з яким тимчасово примирилася?"

Майлу ще вона могла назвати подругою... А от Ерна... Мейлін зробила глибокий вдих-видих. Сестра хлопця, певно, мала рацію — треба запитати особисто.

Вийшовши з під'їзду, дівчина одразу побачила автівку Ерна. Сам хлопець сидів у салоні. Мейлін роздивилася навкруги, перевіряючи, чи немає поблизу непроханих гостей, після чого попрямувала до автомобіля.

— Привіт, — мовила вона, сідаючи до салону. — Дякую, що приїхав.

— Привіт, — відповів Ерн. — Завжди радий.

Питання крутилося в голові, не даючи спокою. Але чи варто? Може, не тут? Мейлін витягнула телефон і подивилася на годинник. Потім розблокувала екран і почала гортати меню.

— Все добре? — запитав Ерн. — Виглядаєш трохи загубленою.

— А? — Мейлін підвела очі. — А, ну мої стосунки з батьками трохи змінилися. Ти ж знаєш, що я втікала з дому?

— Ага, щось пам'ятаю. Але ж ви помирилися?

— Так. Але я все ще відчуваю певне напруження. Мені здається, що маму досі непокоїть те, що я спілкуюся з татом. Але це така складна тема. Слухай, то твої вчорашні плани були завітати до Алекса?

— Так. Важко було пропустити такий спектакль, — Ерн зробив невеличку паузу. — Може, тобі варто поговорити з мамою на цю тему тет-а-тет? Немає сенсу, щоб ви просто щось собі домислювали й через це тривожилися.

— Напевно, так. Але вона аж надто емоційно реагує, коли я його згадую. А твої батьки разом?

— Так. Хоча в них теж є свої приколи.

— Гадаю, нам просто потрібен час. Забагато емоційних подій сталося. Я і раніше не особливо ділилася з мамою подробицями власного життя. Не знаю, чому зараз почала про це думати.

— Це нормально, що ти так почуваєшся... — хлопець раптом замовчав, а його обличчя миттєво перетворилося на маску зосередженості. Мейлін придивилася і побачила вдалині дві автівки. Одна належала Вестлею. А от другу вона не впізнала.

— Вест і Дейв, — мовив Ерн. — Цікаво бачити цих двох разом.

— Чому?

— Бо Вест ненавидить Дейва. Гадаю, у Райнома точно були на Дейва якісь свої плани, а Вест просто не може змиритися з тим, що увагу лідера доводиться ділити. Він же його права рука.

— Ооо, ну, його можна зрозуміти.