71.

Дейв пішов, вирішивши не продовжувати конфлікт. Арман подивився спочатку на Мейлін, а потім на Майлу. Останню він не знав, тому прийняв її за одногрупницю колишньої.

— Ходімо, відвезу тебе додому, — мовив хлопець.

— Я з тобою нікуди не поїду, Армане, — доволі твердо заперечила Мейлін. — Що ти тут взагалі робиш?

— Їхав за ось цим товаришем. Аллан попросив. Можемо і твою подругу забрати.

Мейлін багатозначно подивилася на Майлу. Чи здогадається та написати Ерну, щоб затримати його? Інакше на них очікує ще одне, не менш грандіозне шоу.

— Я тобі ще раз кажу, що нікуди з тобою не поїду, — повторила дівчина. — Я домовилася із Кіром, він мене забере.

— Слухай, невже ти не цього добивалася? Щоб я тебе врятував від Райномовських? — раптом запитав Арман.

— Ага, ще скажи, що я Дейва сюди запросила.

— Це ти мені скажи.

— Армане, їдь, будь ласка, додому чи ще там кудись! — в голосі Мейлін з'явилися металічні нотки.

— Окей, більше не пропонуватиму, — хлопець зухвало розвернувся і попрямував у бік виходу.

Дівчина голосно видихнула.

— Ну він і самовпевнений... — вражено мовила Майла. — Просто жах!

— Угу, — тільки й змогла з себе вичавити Мейлін. В цей момент її увагу привернув Ерн, який підвівся з-за столика недалеко від входу і попрямував у їхній бік. — А ось і Ерн.

— Привіт, — він підійшов до дівчат. — Все добре? Що він хотів?

— Ти все бачив? — запитала Мейлін.

— Угу. Шкода, що впустив такий шанс вломити йому. Все ж таки бажання захистити Майлу виявилось сильнішим.

— Ерне, у нас тут щойно була така драма, — втрутилася Майла. — Спочатку прийшов Дейв, а потім Арман. Жах!

— А Дейв чого хотів? — Ерн напружився ще більше.

— Хотів нас "врятувати" і, напевно, відвезти на їхню базу, доки це не зробили брати-збоченці, — реготнула його сестра.

— Майло, це не смішно.

— Знаю, — Майла винувато подивилася на Мейлін. Та слабко усміхнулася. — До речі, цей Арман був уже добряче побитий. Як і Дейв, власне.

— Ага, до Аллана дійсно завітав Райном, — відповів Ерн. — Мейлін, може, все ж поїдеш з нами?

— Дякую, але на мене вже чекає Кір, — відповіла та. — Я вирішила посидіти з Майлою, доки ти не прийдеш, щоб впевнитися, що вона в безпеці. Я зараз йому напишу.

— Як знаєш, — трохи сумно мовив хлопець.

Мейлін витягнула телефон і почала писати Кіру.

— Може, ти тоді проведеш Мейлін? — запитала Майла. — Гадаю, всі охочі нас підвезти вже пішли. Тому я можу трохи почекати тут.

— Це, звісно, гарна ідея, — мовив її брат. — Але ж Кір...

— Він знає, що я з тобою спілкуюся, — вставила Мейлін.

— Тоді ходімо. Майло, — хлопець подивився на сестру. — Якщо що, одразу дзвони.

Вдвох вони попрямували до виходу. Мейлін непомітно вивчала хлопця поглядом, намагаючись вгадати, про що той зараз думає. Вони вийшли зі столовки й пішли вперед коридором.

— Насправді мені незручно постійно тебе кудись смикати, — мовила дівчина.

— Не думай про це, — відповів Ерн. — Я ж казав, що ти можеш мені дзвонити будь-коли.

— Дякую, — Мейлін злегка усміхнулася, така увага була їй дуже приємна.

Ерн відчинив двері, що вели на вулицю, і роздивився по боках. Нікого. Тоді вони вдвох вирушили у бік парковки.

Кір стояв поруч зі своєю автівкою, обпершись спиною на двері. Помітивши члена ворожої банди, хлопець виструнчився й напружився.

— Ну, я далі не піду, напевно, — сказав Ерн. — До зустрічі. Дякую, що посиділа із Майлою.

— І тобі дякую, Ерне, — дівчина мило усміхнулася.

Ерн пішов. Мейлін підійшла ближче до Кіра й оглянула його з ніг до голови. Садна на обличчі, забинтовані руки...

— Ого! — тільки й мовила дівчина.

— Ага, — відповів той. — Сідай.

Вони сіли до салону, і автомобіль рушив з місця.

— Ви щось казали Ерну про нашу «зустріч» із Райномом? — Кір повернув голову до Мейлін.

— Так, бо виявилося, що до вас прийшли не всі, — пояснила вона.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав хлопець.

— Двоє очікували на мене у дворі. І, як з'ясувалося, на Майлу теж чатували. Я трохи замаскувалася й вийшла, але мене розкусили. Ерн врятував нас обох. А що?

— Дін теж до нас завітав.

— Воу! Ви билися?

— Ні. Вони відмовились із нами битися. До того ж відбили у Райнома бажання продовжувати сутичку. Пф-ф...

— Цікаво. До речі, Кіре, Арман справді стежив за Дейвом? Алекс дійсно йому це наказав?

— Так. А що?

— Він теж був в університеті. Хотів підвезти мене додому.

— Оу, а Дейв тут до чого?

— Він також з'явився і хотів нас підвезти. Тільки не додому, а до них на базу. Майлу теж.

— Ерн бачив Армана?

— Ага.

— Воу! І що?

— Нічого. Ерн не підходив, доки Арман не пішов.

— Серйозно? А Майлу Арман теж бачив?

— Так. Але, здається, вирішив, що вона — просто моя одногрупниця.

— Ну, це добре, якщо так.

На кілька хвилин у салоні запанувала тиша. Кір непомітно розглядав дівчину, намагаючись вгадати її настрій.

— Виглядаєш засмученою, — нарешті мовив він.

— Не просто виглядаю, а так і є, — Мейлін обперлася ліктем на скло, підтримуючи щоку рукою.

— Через Армана?

— Угу. Тільки я не хочу про це говорити.

— Добре.

Залишок шляху вони провели мовчки. Кір підвіз Мейлін додому, а сам поїхав на спільну квартиру банди. В голові роїлися думки щодо ситуації, що склалася. Він просто мав щось зробити.