Глава 30

Автомобіль зупинився біля під’їзду будинку Мейлін. Надворі вже була майже ніч.

- Дякую за цей вечір, - мовила дівчина, усміхаючись. Вони вдвох стояли біля входу до під’їзду, - це було мило.

- І тобі, - Ерн усміхнувся, вдивляючись в очі Мейлін. На якусь мить між цими двома запанувала тиша, - в тебе дуже гарна усмішка.

- Дякую, - Марс трохи зашарілась.

- Ходімо, проведу тебе, - поспішив змінити тему хлопець.

Ліфт приїхав швидко. І вже за кілька хвилин закохана парочка вже була на сходовому майданчику, що вів до квартири Мейлін. Вони встали так біля дверей, ніяк не наважуючися на подальші дії.

- Мейлін, - порушив тишу Ерн.

- Так? — Мейлін подивилася просто йому в очі. В погляді хлопця відчувалося тепло, і вона мимовільно знову усміхнулася.

- Дякую, що дала мені шанс.

- Не кажи так, ніби ти не заслуговуєш на щось подібне, - дівчина зробила крок у бік Ерна і взяла його за руки, - ти класний, Ерне. І якби ти мені не подобався би, ми б тут так не стояли.

- Мейлін, я ж чудово знаю про...

- Тс-с, - Мейлін приклала палець до губ, - ні слова.

Ерн не став продовжувати речення. Він і сам розумів, що зіпсував би момент, якби договорив цю думку. Хлопець досі не вірив, що все це відбувається насправді.

- Заїдеш за мною завтра? — голос Мейлін вивів його із роздумів.

- Так, звісно, - Ерн потягнувся і ніжно провів рукою по обличчю дівчини. Та одразу ж відчула, як імпульс пробігся усім її тілом, заплющила очі. Губи Ерна торкнулися її губ, поглиблюючи поцілунок, а його руки обійняли Мейлін за талію. Дівчина ж сплела свої на шиї Хардмана.

Мейлін відчувала, як калатається її власне серце та серце хлопця. Безмежна ніжність оповила все її тіло. Це було абсолютно не так, як з Арманом. Та той і поруч не стояв. Ерн цілував її чуттєво і не так вимогливо. Здавалося, всі його почуття склалися на цій поцілунок. Цілковито інший досвід.

Ерн відсторонився, не відпускаючи дівчину. Та розплющила очі, все ще перебуваючи у легкій прострації.

- Добраніч, - тихо мовив Хардман, - до завтра.

- Добраніч, Ерне.

***

Наступного дня Мейлін майже всю першу пару буяла у хмарах. Думки про вчорашній день аж ніяк її не відпускали і змушували усміхатися.

- Дивись тільки, щоб Арман не дізнався, - пролунав десь поруч голос Кіра, вириваючи дівчину з її фантазій, - привіт.

- Кір? — Мейлін часто закліпала очима, - а що ти тут робиш? І що ти маєш на увазі?

- Я тут привіз Майлу, - Алексіс повністю скопіював інтонацію дівчини, - а маю на увазі я твого нового хлопця.

- Ага, а у когось занадто довгий язик, - Марс усміхнулася. Вона розповіла все Майлі ще вчора, в переписці, - чесно кажучи, мені байдуже, що подумає Арман, якщо дізнається. Але я й так не збиралася казати хлопцям. Хоча б через те, що про це не знає ще й Дін. Та і тебе з Майлою не хочеться підставляти.

- Я б на твоєму місці не недооцінював би Арма.

- Слухай, мене вже починає нервувати те, що він навіть зараз не дає мені спокою.

- Привіт, - до цих двох підійшла Майла, - про що говорите?

- Про те, що у когось занадто довгий язик, - Мейлін усміхнулася.

- Нууу, - Хардман опустила очі, - як я можу тримати в собі такі новини?

- Добре, до вечора, Майло. Бувай, Мейлін, - з цими словами Кір пішов, а дівчата попрямували у бік аудиторій. У них були різні пари, але в одному й тому самому крилі.

Десь посередині заняття Мейлін отримала повідомлення від Ерна.

«Ерн: З’явилися деякі справи із Райномом. Не впевнений, що встигну тебе забрати сьогодні.

Мейлін: Добре, я попрошу Кіра.

Ерн: Сорі, я постараюся встигнути.

Мейлін: Все добре, Ерн. Не переймайся.»

Дівчина одразу ж написала Кіру, але той був не в мережі. До кінця пар він так і не відповів. Мейлін спробувала зателефонувати хлопцеві, але його телефон виявився поза зоною.

«Мейлін: А ти не знаєш, де Кір? У Ерна якісь справи із Райномом. Хотіла попросити Кіра мене забрати.

Майла: Не знаю. Він мені нічого не казав. Ти вже на сьогодні все?

Мейлін: Так.

Майла: В мене ще дві пари.

Мейлін: Оу. А не забагато для одного дня?

Майла: Та я ж на другу прийшла.

Мейлін: А, точно.

Майла: То що, почекаєш на мене? Може і Кір з’явиться.

Мейлін: Не думаю, що це буде дуже безпечно. Хоча, Дейв, скоріш за все, теж зайнятий. Викличу таксі, на крайній випадок.

Майла: Добре, напиши мені тоді, як будеш вдома.

Мейлін: Домовилися.»

Мейлін вийшла з корпусу і попрямувала вперед, озираючись по боках. Спогади про зустріч із братами-Райсонами відбивали усе бажання чекати ще дві пари в майже безлюдному коридорі або їдальні. Хоча дівчина й розуміла, що на вулиці теж особливо не можна було розраховувати на безпеку. Мейлін окинула поглядом парковку — жодного знайомого автомобіля. «Цікаво, що в них там такого сталося із Райномом? Певно, що Кір зайнятий тим самим.» Дівчина зупинилася на місці, дивуючися, як їй ця ідея не спала на думку раніше, і зателефонувала Алексові. Але, на превеликий жаль, той теж виявився поза зоною досяжності.

Поки що все було спокійно. Мейлін віддалилася від університету вже метрів на п’ятсот. Ані Дейва, ані інших друзів Райнома поблизу не було. Аж раптом на горизонті з’явилася автівка Армана.

Дівчина пришвидшила крок, роблячи вигляд, що вона не помітила знайомий автомобіль. Але ось сам Грін явно її побачив.

- Сідай, - мовив він, порівнявшися із Мейлін і опустивши бокове скло.

- Ні, дякую, краще вже пішки, ніж з тобою, - кинула дівчина, не зупиняючися. Арман повільно їхав поруч.

- Не змушуй мене затягувати тебе силою, - попереджувальним тоном сказав він, - сідай до салону.

Мейлін подивилася на хлопця. Той виглядав досить рішуче, ніби і правда збирався втілити свої слова у життя. Гучно видихнувши, дівчина підійшла до автомобіля і сіла до салону.