58.

Мейлін усміхнулась, уявляючи, як сильно їхній супротивник не радий довгому очікуванню. Ерн опустив очі в телефон. Йому дуже хотілося дивитися на цю усмішку хоч усю ніч. Але хлопець не був впевнений, чи варто озвучувати свої думки. Принаймні, він уже визначився, що йому вистачало б просто знаходитися поряд.

— Чаю чи кави? — із роздумів його вивів голос Мейлін.

— Кави, — голос хлопця прозвучав зосереджено. Дівчина розвернулася і побачила, що він стоїть біля вікна і щось роздивляється. — Мені ж треба буде якось не заснути за кермом.

— Вони вже поїхали?

— Ще ні, але видно, що збираються, — Ерн повернувся до столу.

Дівчина налила кави йому і собі.

— Ти впевнений, що вони нічого більше не задумали?

— Ні. Але пораджу собі в разі чого, не хвилюйся.

Гість швидко випив каву і знову виглянув на вулицю. Знайомого автомобіля у дворі не було.

— Ну, я пішов, — мовив Ерн. — Дякую за гостинність. І за те, що не дала їм зачепити Майлу.

— Ну, якби не ти, я б не була зараз вдома, — відповіла Мейлін.

— Якщо що, телефонуй, — наостанок сказав хлопець. — Добраніч.

— Добраніч, Ерне.

Ерн вийшов із під'їзду і роздивився навкруги. Він знав, що Вестлей не збирався стирчати тут цілу ніч. Хлопці не знали, у яких він стосунках із Мейлін. Лишалося тільки посидіти в гостях подовше, щоб вони здалися і поїхали. Ерн відчинив двері автівки і сів до салону. Електронний годинник показував пів на першу ночі.

Дістався дому хлопець без пригод. Увійшовши до коридору, Ерн одразу скинув кросівки і повісив куртку на гачок.

— І що ж привело тебе до мене в таку пізню пору? — жартобливо мовив хлопець, проходячи на кухню.

Там на нього чекала Майла. Сестра написала йому ще кілька годин тому, що все ж таки хоче прийти ввечері. До того ж вона мала ключі, і Ерн дозволив дівчині почекати на нього вже на місці.

— Ти ж наче так сильно втомилася.

— Давай не роби вигляд, що ти нічого не зрозумів, — Майла усміхнулася. — В мене стільки питань. Я ж лусну, якщо доведеться чекати до завтра.

— Не розумію, про що ти, — Ерн вимив руки і втомлено присів на м'яку канапу.

Сестра одразу ж підсунула до нього тарілку з міні-канапками. Хлопець взяв одну і почав жувати.

— Ага, отже ти не їв, — констатувала дівчина. — Цікаво.

— Гадаєш, Вест і його друзі мене б чимось пригостили?

— В житті не повірю, що ти увесь цей час провів із ними. Виглядаєш надто задоволеним для такого.

— Ну та, я ж не мазохіст. Підвіз Мейлін додому, але наші друзі вже чекали на неї в під'їзді. Мейлін вирішила, що троє на одного — це нечесно, і запросила мене до себе.

— Цілком очікувано від неї. Хоча я б вчинила так само. А тепер головне питання: звідки в Мейлін твій номер, братику?

— Я дав їй, коли минулого разу рятував від Веста.

— І ти й далі заперечуватимеш, що вона тобі подобається?

— Майло.

— Нізащо в це не повірю. Якщо вона тобі подобається, не кажи мені — скажи їй.

— Справа не в цьому.

— А в чому?

— В тому, що вона й досі закохана в Армана. Це помітно. Я не хочу в це втручатися. Але й не можу дозволити, щоб Вест або Райном її скривдили.

— Ерне, в тебе є всі шанси довести їй, що ти кращий за цього Армана.

— А взагалі, чого це ти з мене інформацію витягуєш, а про свого хлопця нічого не розповідаєш?

— Якого такого хлопця? З чого ти це взяв?

— Бо я знаю тебе так само добре, як ти мене, сестричко.

— Нічого не знаю.

— Нечесно. Але добре, як знаєш. А тепер вибачай, але я дуже хочу спати. Тебе підвезти додому?

— Я залишуся.

— Окей, тоді добраніч.

— Добраніч, братику.

***

Вже наступного дня Кір і Майла сиділи в невеличкій затишній кафешці й снідали.

— Чого така щаслива? — запитав хлопець. — Аж світишся вся.

— Радію за брата і його прогрес.

— О, на жаль, цієї радості точно не можу розділити з тобою.

— Я б здивувалася, якби було інакше. О, диви, це ж ваш Арман? — Майла кивнула кудись убік. Кір повернув голову і дійсно побачив друга. — Ооо, невже це та сама Рейген?

Дівчина показово скривилася.

— Ага, це Рейген. А на що ти очікувала?

— На когось, хто виглядатиме краще за Мейлін. У вашого Армана поганий смак, якщо йому подобаються ескортниці. До речі, здається, я бачила її в якомусь журналі.

— Так, Рейген — фотомодель. Вони з Арманом знайомі ще зі школи. І з того ж часу тривають їхні дивні стосунки. Арман міг би вже давно знайти собі іншу дівчину, але Рейген постійно повертається до нього після того, як нагуляється і знову почне боятися, що нікому не буде потрібна.

— Пф-ф, ваш Арман подобається мені все менше й менше. Ну добре, підкинеш мене до університету?

— Так, звичайно. Але мені цікаво, що ти сказала Ернові?

— Сказала, що буду сьогодні не одна, а з друзями. Впевнена, що Райном не нападатиме на групу людей, які не є його ворогами.

— Ну, скоріше так.

— Але Ерн сказав, що забере мене сьогодні після занять.

— Добре, тоді я заберу Мейлін. Вона теж ціль Райнома. Щоправда, не розумію, звідки він міг дізнатися про неї.

— То може ваша Рейген йому підказала?

— Навряд чи. Вона хоч і не найприємніша особа, але до таких штучок не вдалася б.

— Я б не була так впевнена. До речі, чого вони взагалі хочуть від Мейлін? Арман же кинув її ще до появи Райнома в місті.

— Гарне питання. Можливо, вони володіють застарілою інформацією. А може, це Дін подав Райному таку ідею.

— Та ну, Дін би точно такого не зробив. Я його надто добре знаю.

— Ну, запитаю в них якось, коли буде нагода. То що, йдемо?

— Ага, — Майла трохи ліниво підвелася зі стільця.

На пари йти не хотілося, не той був настрій. Але що поробиш, якщо треба?