56.

Мейлін швидко виконала вказівку. Ерн різко повернув праворуч і прискорився. Дівчина озирнулася й побачила автомобіль, який виконав майже ідентичний вихиляс. Її захисник проїхав ще метрів сто, після чого спритно вивернув на сусідню смугу, повністю розвернувши автомобіль і одразу рвонувши з місця. Цього разу супротивник не виявився таким прудким. Хлопець з'їхав трохи лівіше й знову натиснув на педаль газу. Стрілка спідометра перевалила за сто двадцять. Тепер вони їхали трасою, що вела за місто. У будні тут майже не було руху. Райном відстав дуже швидко.

— Зробимо невеличке коло, не лякайся, — Ерн озирнувся на дівчину. — Ще метрів п'ятсот і можна буде повернутися до промзони.

Вже за двадцять хвилин автомобіль заїжджав у двір Мейлін. Недалеко від під'їзду дівчини Ерн побачив знайому автівку.

— Ходімо, — хлопець вибрався з салону. — Проведу тебе.

Дівчина стала на асфальт і обережно глянула на транспортний засіб переслідувачів. Схоже, що в салоні нікого не було.

Вдвох Мейлін і Ерн увійшли до під'їзду. Мовчки підійшли до ліфта і зайшли всередину. Дівчина тихенько розглядала хлопця, який виглядав надто зосередженим.

Нарешті ліфт приїхав на потрібний поверх. Ерн вийшов першим і зробив кілька кроків уперед. На майданчиках між поверхами — нижньому і верхньому — розташувалося по двоє людей Райнома.

— Привіт, Ерне, — мовили в один голос ті, що були вище. — Як справи?

Мейлін, яка вже встигла вибратися з кабіни, інстинктивно вчепилася в рукав куртки хлопця.

— Ходімо, не бійся, — підбадьорив її Ерн. — Вони не настільки безрозсудні, щоб влаштовувати бійку в під'їзді.

— Ага, ми поговоримо з твоїм хлопцем, коли ти вже будеш у безпеці, лялечко, — Мейлін впізнала цей голос і здригнулася.

Блейк, один з тих, хто сьогодні чіплявся до неї в університеті.

Ерн підвів дівчину до дверей. Вона витягнула ключі й почала відчиняти всі замки, одночасно спостерігаючи за хлопцями на нижньому майданчику, серед яких був Блейк. Хідда не було.

Зробивши останній оберт, Мейлін натиснула ручку й потягнула двері на себе. Вона ступила всередину квартири, а потім різко затягнула за собою Ерна. Від несподіванки хлопець ледве втримався на ногах. Щойно обоє опинилися в безпечному приміщенні, Мейлін із силою зачинила двері, змушуючи спрацювати автоматичний замок. Дівчина ковзнула рукою по стіні, намацуючи вимикач, і щойно кімната наповнилася світлом, її очі зустрілися із запитливим поглядом Ерна.

— Гадаєш, я спокійно сидітиму вдома, знаючи, що вони приготували для тебе пастку? — запитала Мейлін.

— Не вперше, я б собі порадив, — відповів хлопець. — Але дякую.

— Проходь, посидиш трохи в мене, доки вони не підуть.

— Вони дуже наполегливі.

— Не більш ніж я.

Дівчина зняла кросівки й попрямувала до кухні, жестом запрошуючи гостя за собою. Ерн повторив її дії, і за мить вони вже були в кімнаті. Мейлін підійшла до вікна й обережно відсунула фіранку. Двір був абсолютно порожній — лише автомобілі.

— Дивні у вас правила, — мовила дівчина.

— Чому? — запитав Ерн.

— Що їм заважало напасти на нас і не дати сховатися в квартирі? Якийсь кодекс честі?

— Ні, величезне небажання сидіти в ізоляторі. Зі всієї банди місцеві тільки Райном та Вестлей, і то вони тут уже давненько не були. А з приїжджими хуліганами не надто церемоняться.

— Ну, це більш схоже на правду. Будеш чай чи каву?

— Чай, будь ласка.

— Добре, — дівчина потягнулася до навісної шафки й відчинила дверцята. — Який ти преферуєш: чорний, зелений, з мелісою? — по черзі прочитала на кожній коробці.

— З мелісою.

Мейлін увімкнула чайник. Незабаром вода закипіла. Дівчина поставила на стіл дві чашки чаю з мелісою і помаранчею, а також цукорницю. Ерн зробив невеличкий ковток, примруживши очі.

— Звідки ти знаєш Аллана й усіх інших? — запитав він. — Я досі не знаю цієї історії.

— Ооо, це довга історія, — Мейлін опустила ложку в чашку й почала задумливо нею помішувати. — Краще б не знала. Не повіриш, але я познайомилася з ними випадково. Йшла додому, побачила їх у дворі з хімією. Зрозуміла, що вляпалася. До будинку увійшла спокійно, а там уже побігла до квартири. Потім вони всі вломилися до мого помешкання. Так і познайомилися.

— Серйозно? — Ерн здивовано дивився на дівчину. — Пф-ф.

Хлопець скривився, демонструючи несхвалення.

— Що? — запитала Мейлін. — Вони погрожували стежити за мною. Боялися, що заявлю в поліцію. Що я могла вдіяти?

— Не розумію, як вони можуть так спокійно кинути тебе напризволяще після такого "знайомства", — очі хлопця спалахнули недобрим вогнем.

— Не всі мене кинули. Я сама відмовила Алланові, коли він запропонував допомогу. Чим швидше я відсторонюсь від... від них усіх, тим краще буде.

— Райном тут надовго.

— Ось і чудово. Може, нарешті зрозуміє, що я непідходяща здобич.

Ерн заперечливо похитав головою.

— Мені це все так набридло, — Мейлін опустила голову на складені на столі руки.

Хлопець підвівся й підійшов до вікна. Автівку Вестлея, припарковану біля одного з виїздів, він помітив одразу, хоч той і сховав її між габаритним джипом і не меншим пікапом.

— До речі, а хто був до мене? — зацікавлено запитала дівчина. — Я вже зрозуміла, що я не перша така.