55.

За кілька хвилин до цього…

Ерн дістався університету дуже швидко. Він забіг усередину корпусу й майже одразу зіштовхнувся з Майлою.

— Майло? Ти в порядку? — схвильовано запитав хлопець.

— Так, але, здається, вони схопили Мейлін. Вона врятувала мене від них і не змогла втекти сама.

— Де ти її бачила востаннє?

— У лабораторному секторі.

— Сідай до моєї автівки, — Ерн простягнув сестрі ключі. — Замкни двері й чекай на мене всередині. Я швидко.

З цими словами хлопець побіг у бік вказаного сектору. Опинившись на місці, він зупинився, роздивляючись по боках.

"І де її шукати?"

Ерн витягнув свій телефон і вибрав останній номер. Незабаром десь поруч почала лунати мелодія. Хлопець одразу ж кинувся на звук.

Він тихо увійшов до кімнати й одразу побачив Блейка і Хідда, які ображали Мейлін. Ерн навіть подумати не встиг, як уже відтягував братів від дівчини.

— Що тобі було незрозуміло минулого разу, Хідде? — запитав він.

— Знову ти? — сердито посміхнувся Хідд. — Твоїй сестричці вдалося втекти, Ерне.

— Я в курсі.

— Ти що, думаєш, що тобі вдасться її від нас забрати? — єхидно запитав Блейк, підводячись з підлоги.

Його брат відпустив Мейлін і попрямував у бік новоприбулого. Останній одразу став у бойову стійку.

Ерн спритно заблокував перший удар і з силою врізав Хідду. Хлопцем керувала чиста лють. Брати Райсони перегрупувались і спробували атакувати супротивника з двох боків. Зав'язалася запекла бійка. Мейлін тим часом сповзла по стіні й із жахом спостерігала за подіями.

Її захисник добряче відлупцював Хідда, але з його братом так легко не було. Раптом на весь університет пролунав дзвоник — закінчилася чергова пара. Хоч усі четверо й знаходились у порожньому лабораторному секторі, це не означало, що їх тут ніхто не побачить. Брати Райсони перезирнулися.

— Ще побачимося, Ерне, — із викликом кинув Хідд.

— Ага, — додав Блейк.

З цими словами хлопці вибігли з приміщення. Ерн перевів погляд на Мейлін. Вона сиділа під стіною навпочіпки й вся тремтіла. Всередині в нього щось стиснулося. Він рішуче попрямував до дівчини.

— Все добре, вони вже пішли, — мовив хлопець, підходячи ближче. Він простягнув руку до Мейлін і допоміг їй підвестися. — Ти як? В порядку?

Дівчина підвела голову й подивилася на Ерна. Її очі були наповнені сльозами. Хлопець інстинктивно стиснув кулаки. Він не хотів відпускати кривдників просто так, але безпека Мейлін була важливішою.

На якийсь момент у кімнаті запанувала тиша. Раптом Мейлін несподівано кинулась до хлопця й обійняла його. Тепер вона почала ридати вголос. Ерн відчув, як його футболка миттєво просочується її сльозами.

— Все добре, — повторив він, не знаючи, що робити в такій ситуації. Такого досвіду хлопець не мав. — Вони вже пішли.

Так вони простояли ще хвилини зо дві. Потім Мейлін відсторонилася й почала витирати обличчя руками.

— Дякую, — тихо мовила вона. — Вибач, я дуже сильно налякалася.

— Вибач, що я так довго.

— Вже нормально, ти дуже вчасно. Тепер я зрозуміла, що ви всі мали на увазі, — дівчина зробила невелику паузу й раптом щось згадала. — А де Майла?!

Останню фразу вона вимовила надто переляканим голосом.

— У моїй автівці, з нею все добре, — відповів хлопець. — Ходімо звідси.

Ерн і Мейлін вийшли в коридор і попрямували до виходу. Дівчина всю дорогу йшла, опустивши голову.

Щойно вони дісталися парковки, хлопець підійшов до своєї автівки і постукав у скло. Сестра одразу відчинила двері.

— Сідай, — запросив Ерн.

Майла окинула брата здивованим поглядом. Мейлін зайняла заднє сидіння поруч із нею.

— Мейлін? Ти в порядку? — сестра Ерна схвильовано подивилася на дівчину. — Ти плакала! Що вони тобі зробили?

— Все нормально, Ерн мене врятував. Вони не встигли нічого зробити.

Ерн сів за кермо й завів двигун. Автомобіль рушив з місця.

— Тримай, — Майла дістала з рюкзака вологі й сухі серветки.

— Дякую, — Мейлін взяла по одній з кожної упаковки й витерла обличчя.

— Це тобі дякую. Якби не ти, вони б мене спіймали. Навіть страшно уявити, що було б далі. До речі, братику, а звідки ти тут взявся?

— Еее, — почав Ерн.

— Це я йому зателефонувала, — втрутилась Мейлін. — Було зрозуміло, що вдвох ми б із ними не впоралися.

— Ооо, — протягнула Майла, уважно дивлячись на брата.

— Що "ооо"? — запитав Ерн, свердлячи її поглядом.

— Та нічого.

У салоні на кілька хвилин запанувала тиша. Майла дивилася на брата з хитрою посмішкою. Ерн, хоч і сидів спиною до неї, все одно бачив вираз її обличчя у дзеркалі заднього виду.

— Ерне, підкинеш мене до квартири, будь ласка? — раптом запитала вона.

— Ти не поїдеш зі мною? — здивовано запитав хлопець, хоча й зрозумів, що сестра вже вигадала якийсь хитрий план. — Ти ж хотіла фільм подивитися.

— Та я щось втомилася сьогодні. Спати хочеться.

— Окей, добре.

Ерн перелаштувався на іншу смугу й попрямував до будинку, в якому мешкала його сестра. Відвізши Майлу додому, він і Мейлін поїхали далі.

— То ви не мешкаєте разом? — раптом запитала дівчина.

— Ні, моя сестра не надто любить чиюсь компанію. Вона навіть під час шкільних поїздок у гуртожитку платила за вільні місця, щоб жити самій у кімнаті.

— Зрозуміло. Дякую, що не залишив мене там.

— І тобі дякую, що допомогла Майлі, — Ерн раптом замовчав, а його погляд став більш зосередженим.

— Щось сталося? — запитала Мейлін.

— Ага. Райном стався. Пристебнися.