53.

Атмосфера в кімнаті була напруженою. Хоч Алекс і не був винний у всьому, що сталося, Мейлін все одно почувалася незручно.

— Може скажемо їм, що я в команді з Діном? — запитала вона. — А ви на мене полюєте.

— Цікава пропозиція, але вона не спрацює. Права рука Райнома вже намагався викрасти сестру Діна, яка навчається в іншому місті. На щастя, Дін вчасно втрутився. Гадаю, він знову вмовить її поїхати продовжити навчання за кордоном. Зараз вона навчається дистанційно, дуже любить Леслаю.

— Це той Вестлей?

— Так. Арман розповів мені, що було вчора. І я маю до тебе питання.

— Яке? — Мейлін підвелася й підійшла до чайника, який щойно закипів. Дівчина вийняла з навісної шафки чашки й налила заварки. — Звідки вони мене знають?

— Це вже не так важливо. Навіть Дін міг поділитися з ними такими фактами, щоб позбутися нас обох. Хоча це й не зовсім у його стилі. Вони щось у тебе питали? Ви взагалі розмовляли?

— Тільки з цим Вестлеєм. Але нічого особливого ми не обговорювали. Він одразу почав індичитися, питаючи, чи знаю я, хто він такий. Слухай, Алексе, мені вже набридло бути для вас скалкою. І залежати від вас теж. Гадаю, вони справді відчепляться, якщо зрозуміють, що ви мене не захищатимете.

— Ти не розумієш, на що вони здатні.

Мейлін подумки зітхнула. Десь вона вже це чула.

— Гаразд, тоді я просто зведу перебування поза квартирою і університетом до мінімуму. Скільки вам потрібно часу, щоб позбутися цього Райнома, Вестлея та інших? — вона уважно подивилася на хлопця.

— Ти не хочеш бачити Армана? — раптом запитав він.

Дівчина опустила очі й закусила нижню губу.

— Так, — зізналася вона. — Мені боляче. Від того, що він вдає, ніби нічого не сталося. Я ж не буду тепер переховуватися від усіх ваших ворогів, які з'являться в Ніорімі, правда? Ми не стали ні найкращими друзями, ні друзями взагалі. У вас немає причин мене охороняти, а в мене — триматися за вас. Чесно, я дуже втомилася останнім часом.

— Гаразд, — Аллан підвівся з-за столу. — Маєш рацію, я не маю причин тебе в чомусь переконувати. Даю тобі час. Просто знай, що ти завжди можеш прийти до нас, ми будемо раді.

З цими словами хлопець попрямував до виходу.

— Мій номер у тебе є? — запитав він, озирнувшись.

— Так, — коротко відповіла Мейлін.

— От і добре.

***

Кілька днів минули доволі тихо. Мейлін вийшла зі спортивної зали й попрямувала до студентського кафетерію. На вчорашньому занятті дівчина травмувала ногу — легкий вивих, тому на сьогодні отримала звільнення від фізичних вправ.

Увійшовши до широкого головного коридору, вона одразу роззирнулася навкруги. Лише студенти. Мейлін полегшено видихнула й рушила далі. Невдовзі вона пройшла коридор і повернула ліворуч. Її увагу привернув Кір, який сидів на підвіконні й щось читав у телефоні.

— Привіт, — привіталася Мейлін, підходячи ближче.

Хлопець відірвав погляд від екрану й подивився на неї.

— О, Мейлін, привіт, — мовив він з усмішкою.

— Що ти тут робиш?

— Та так, маю деякі справи. Секунду, — Кір знову переключився на свій телефон, швидко щось друкуючи. — У тебе вікно?

— Щось таке. Іду в їдальню. Я ніби не бачила нікого з людей Райнома останні кілька днів, але там все одно трохи безпечніше.

— То я складу тобі компанію, якщо не проти.

— Ходімо.

Мейлін і Кір увійшли до кафетерію й зайняли вільний столик. Потім кожен по черзі пішов купити собі перекус.

— Вони тимчасово поїхали з міста, — сказав хлопець. — Маю на увазі Райнома і його людей. Але скоро повернуться.

— Зрозуміло. А я вже зраділа.

— Чому ти не на парі?

— Вивихнула ногу. Лікар звільнив мене від кількох занять. Зараз у мене фізичне виховання.

Телефон хлопця ожив, засвітилися індикатори. Кір взяв пристрій, розблокував його, і на його обличчі з'явилося легке розчарування.

— Це твоя остання пара? Хочеш, проведу тебе додому?

— Так, остання, але мені треба дочекатися кінця — викладач має щось записати в журнал.

— Добре, я почекаю.

— Хіба в тебе не було тут якихось своїх справ?

— Плани трохи змінилися.

— Гаразд.

До кафетерію увійшов Ерн. Він одразу помітив Кіра і Мейлін. Дівчина, побачивши, що її співрозмовник на щось пильно дивиться, обернулася. Її погляд одразу зіткнувся з очима брата Майли. Ерн ледь помітно усміхнувся, попрямував до віконця роздачі, взяв собі чай і вийшов з приміщення.

— Він справді такий, яким його всі описують? — запитала Мейлін.

— Хто? — Кір подивився на неї зі здивуванням.

— Ерн.

— А? Та хто ж його знає. Він жорстокий і трохи дивний. А ще — головний ворог Армана. Хоча інколи мені здається, що вони чимось схожі.

— Ерн із Арманом??

— Ага. Арман не такий білий і пухнастий, яким здається.

— Я вже це зрозуміла.

— До чого такі питання?

— Не знаю. Просто побачила його щойно. Мені завжди здавалося дивним, коли всі висловлюють однакову думку про когось. Можливо, все не так погано.

— Це не той випадок. Як ти вже зрозуміла, і ми, і Дін вишукуємо слабкі місця ворогів. А Ерн тисне на ці знайдені слабкості. І так було завжди. Забула про своє знайомство з ним?

— Тобто до мене у вас була якась знайома, так? Здається, я чула щось таке. То ви теж рятували її від Ерна? Чи від Райнома? Чи хто у вас там ще був?

— Давай не будемо на цю тему, гаразд?