52.

Дівчина розвернулася й завмерла. Її очі широко розкрилися. За два метри від неї стояв той самий Вестлей. На обличчі хлопця грала недобра посмішка. Мейлін зробила кілька непевних кроків назад.

— Якщо що, я професійно займаюся бігом на короткі дистанції, — мовив кривдник. — Тому навіть не думай тікати.

Хлопець рішуче попрямував до Мейлін. Вона засунула руку в кишеню й почала судомно шукати ампули з Герайдезіном. Потім згадала, що вони залишилися в іншій куртці. Дівчина нервово ковтнула слину — від напруження мозок відмовлявся думати. І тут перед нею з'явився Ерн.

— Відчепись від неї, Весте, — мовив він, повністю загородивши собою Мейлін.

— Ерн? — Вестлей здивовано глянув на хлопця. — Несподівано.

З-за рогу вийшов ще один з банди Райнома. Мейлін його впізнала — це був один з її «перших знайомих». Вестлей широко усміхнувся, а Ерн стиснув кулаки й вишкірився.

— То чия вона дівчина, га? — запитав перший.

— Точно не ваша, — зауважив захисник дівчини.

Мейлін дивилася то на нього, то на супротивників, майже не дихаючи.

— Цікаво, — Вестлей витягнув з кишені складаний ніж і покрутив його в руках. — Ну, ще побачимось, крихітко.

Хлопець кивнув своєму товаришеві, і вони попрямували у той бік, звідки прийшли. Мейлін гучно видихнула. Ерн повернувся до неї, уважно вдивляючись в обличчя дівчини.

— Все добре? — запитав він.

— Тепер так, — відповіла Мейлін.

— Ходімо, відвезу тебе додому.

***

Вестлей пирхнув і притиснувся спиною до стіни. Вся його постава виражала глибоку задумливість.

— Хіба вона не з Арманом була? — запитав його товариш, Хідд Райсон.

— З Арманом. Ти ж сам бачив, що вона сіла до його автівки.

— Що вона тоді робила тут з Ерном?

— Оце гарне питання.

— Може, вона все ж таки у Діна, га, Весте?

— Мала сказала, що з Алланом. Вона б не брехала.

— То може вона щось наплутала? Арман явно силою затягнув дівча до автівки. Може, він її викрав? А вона втекла й викликала сюди Ерна.

— Виглядає як реальний сценарій, якби в ньому не було Ерна, — реготнув Вестлей.

— Ну... так, — Хідд зробив невеличку паузу, а потім теж розсміявся.

***

— Точно все в порядку? — ще раз запитав Ерн, повертаючи ліворуч. — Мені здається, що ти плакала. Що взагалі сталося? Аллан справді відмовив тобі у допомозі? Що у вас трапилось?

— Арман повернувся до Рейген, — вичавила з себе Мейлін, щосили намагаючись не розплакатися знову. — Або навпаки. Йому зараз не до мене. Він вважає, що я спеціально наражаю себе на небезпеку, щоб привернути увагу. Кір казав, що спробує якось мені допомогти, але у них зараз майже немає часу. Якраз через цього Райнома.

— Ага, з того, що я знаю, Аллан збирається відповісти на цей виклик.

— А ви?

— А нас це не цікавить. Ми тримаємо нейтралітет і будемо оборонятися, — хлопець зробив невелику паузу. — Кажеш, спеціально наражаєш себе на небезпеку? Невідомо, звісно, звідки вони про тебе дізналися. Але мені здається, ти все ж таки не мазохістка, щоб таке робити.

— Напевно так.

Ерн потягнувся до бардачка, відкрив його й почав там шукати. За мить він знайшов потрібне і поклав собі до кишені куртки.

— Дякую, — тихо мовила Мейлін. Хлопець кивнув, продовжуючи кермувати. — Я думала, вони нападуть...

— Хоч це й звучатиме дивно, але вони все ж таки дотримуються деяких правил. Наприклад, не зчиняти бійки у досить людних місцях. Або при сторонніх, які не є членами жодної з банд, хоча цього правила в основному дотримується тільки Вест.

— Ваааау.

Незабаром автівка заїхала у двір і зупинилася біля під'їзду дівчини.

— Провести? — запитав Ерн. — Не думаю, що вони чекають на тебе десь тут, але якщо хочеш...

— Маєш рацію, не треба, — Мейлін потягнулася до дверей.

— Стій, — хлопець витягнув з кишені невеличкий пластиковий прямокутник, який перед цим дістав з бардачка. Це була частина комплекту, що йшов у наборі із сім-картою. — Тримай, тут мій номер. Можеш мені зателефонувати, якщо потребуватимеш допомоги.

— Дякую, — Мейлін взяла картку й кинула швидкий погляд на хлопця. — Я тоді пішла?

***

Наступного дня Мейлін вирішила сидіти вдома. Вона спекла пиріг і зручно вмостилася на канапі, запланувавши перегляд серіалів на весь день. Але довго її заняття не тривало — хтось подзвонив у двері.

Мейлін обережно підвелася й тихенько попрямувала до дверей. Вона сумнівалася, що Райном буде ломитися до неї додому. Навряд чи він взагалі знає, де вона живе. Хоча Ерн чомусь так подумав. Дівчина обережно припала до вічка. За дверима стояв Аллан.

— Привіт, Алексе, — привіталася Мейлін, відчинивши двері. — Несподівано тебе бачити.

— Привіт, впустиш?

— Так, звісно, проходь.

Алекс увійшов усередину і пройшов разом із хазяйкою до кухні. Дівчина увімкнула електричний чайник і запросила гостя сісти.

— Я прийшов поговорити про Райнома, — мовив той. — Вибач, що не знайшов часу раніше.

— Ну, я розумію, що ви не зобов'язані мене захищати. Тим паче через Армана.

— Не в цьому справа. Райном і його хлопці сильно відрізняються від Діна і його людей. Вони тут, щоб знищити нас обох. Щоправда, я невпевнений, що Дін взагалі збирається з ними конкурувати. Скоріше вдасться до суто оборонної стратегії. Ми ж, зі свого боку, налаштовані викинути Райнома з міста. Тут замало місця навіть на дві банди.

Мейлін на секунду задумалася. То, може, вони вчора від неї відчепилися через те, що вона була з Ерном?