19.

Корнелія поставила на стіл тацю з їжею. Через величезну кількість роботи вона рідко обідала вчасно, тому можливість спокійно поїсти хоча б у лікарняній їдальні була для неї справжньою розкішшю.

— Смачного, — почувся поруч до болю знайомий голос. Жінка підвела голову й застигла — прямо перед нею стояв її колишній чоловік. — Привіт, Корні. Можна присісти?

— Привіт, Рейлі, — привіталась Корнелія, все ще намагаючись прийти до тями. — Давно не бачились. Ти тут у справах?

— Так. В особистих. Приїхав забрати доньку, яку ти від мене ретельно приховувала всі ці роки.

— Мейлін? І чому ти раптом вирішив, що вона твоя донька? — жінка запитливо подивилася на Рейлі

— По-перше, вік — тут все сходиться. А по-друге, вона схожа на мене й Елроя. Чи ти мені зраджувала?

— Тобі так хочеться ворушити минуле?

— Якщо чесно, то не дуже.

— Їдь назад до Ландасу. Чи куди ти там поїхав. Мейлін — моя донька. Ти її не знаєш, і вона тебе теж. Отже, нікуди ти її не забереш.

— А я й не питаю тебе, Корні. Я ставлю перед фактом. До речі, а де зараз Мейлін? Ти взагалі в курсі?

— У коледжі, де ж іще?

— А коли ти її бачила востаннє?

— Тобі яка різниця?

— А така, що твоя донька вже кілька днів не ночує вдома. Знаєш що, Корні, ти взагалі ані на крихту не змінилася.

— Що??? Як???

— На питання відповіси?

Жінка замислилась. Вона дійсно не бачилася з донькою ці кілька днів. Після роботи Корнелія та Філ ходили на виставку, в якій брали участь надзвичайно важливі партнери чоловіка. А ще вони гостювали у друзів. Додому Корнелія приходила пізно і вважала, що Мейлін на той час уже давно спить. І раптом у голові жінки сяйнула здогадка.

— Мейлін не могла не ночувати вдома, — мовила вона. — Донька мого чоловіка, Даліла, зараз мешкає з нами. Вона б повідомила нас, якби Мейлін не ночувала вдома.

— Тобто ти все ж таки не бачила Мейлін і не знаєш напевно, чи ночувала вона вдома?

— Звідки ти взявся, Рейлі? Невже Мейлін таки знайшла тебе?

— Ооо, отже ти ще й не розповідала їй про мене, так?

— Я не хотіла, щоб вона знала, що її батько — справжній злочинець. Гангстер, як у вас кажуть.

— Обережніше зі словами, Корні. Не забувай, що ти й сама колись одружилася з цим гангстером. Я щось ніяк не второпаю — тобі що, нецікаво, де саме зараз Мейлін?

Корнелія потягнулася за сумочкою й вийняла звідти телефон. Донька була в мережі півгодини тому. Жінка швидко написала їй повідомлення та відклала телефон.

— І все? — здивувався Рейлі. — Може зателефонуєш?

Корнелія знову дістала телефон і набрала номер Мейлін. Донька відповіла не одразу.

— Мейлін, ти де? — стривожено запитала Корнелія.

— У коледжі, — голос дівчини прозвучав роздратовано.

— Ти що, дійсно не ночувала вдома?

— Та невже! Ви з Філом нарешті це помітили?

— Мейлін, що сталося? Це він уже тебе проти нас налаштував?

— Ні, мамо, якщо ти про тата.

— Мейлін, будь ласка, повертайся додому.

— Ні. Я не хочу бачити Філа та Далілу. Доки вони будуть там, я не повернуся.

— Мейлін, ти при своєму розумі? Філ стільки для тебе зробив!

— Мамо, його донька скривдила мене й ще виставила винуватою. А Філ її підтримав. Я розумію, що вона йому рідніша за мене. Але чомусь ти теж вирішила перейти на їхній бік.

— Що у вас сталося?

— Ти ж не захотіла мене слухати. Мені час іти на заняття. Додому я не піду, доки там Філ і Даліла. Бувай.

Дівчина відключилася. Корнелія розгублено відвела телефон від обличчя.

— Невже ти дійсно втратила права на квартиру? — запитав Рейлі.

— Що? — жінка здивовано подивилась на колишнього.

— Донька твого нового чоловіка сказала Мейлін, що ваша квартира належить її батькові. Нібито ти влізла в борги, а він допоміг її викупити.

— Це якась маячня! Не було такого. Квартира моя. У мене навіть документи є!

— Отже, хтось із вас бреше. І я впевнений, що це не Мейлін.

— Але Даліла так зраділа, що познайомиться із сестрою, — Корнелія взялася руками за голову, торкнувшись ліктями стола. — Ми їли тістечка й...

— І ти примудрилася встати не на бік доньки, а на бік свого нового чоловіка, навіть не розібравшись у ситуації. Молодець! Тож якщо Мейлін захоче поїхати зі мною, я її заберу, май на увазі.

З цими словами Рейлі підвівся зі стільця й попрямував до виходу. Корнелія кілька хвилин сиділа нерухомо, обмірковуючи ситуацію, що склалася. Апетит зник повністю.

***

— Добра гра, — Кір підійшов ближче до Майли. — Привіт!

— Привіт, Кіре! — Майла відклала ракетку вбік. — Я дуже люблю теніс. Навіть брала участь у чемпіонатах.

— Ого. Може зіграємо?

— Давай!

Кір та Майла зіграли декілька раундів. Перемогла остання. Після гри вони обоє присіли на лавку, щоб трохи відпочити.

— Непогано ти мене, — Кір посміхнувся.

— Я бачила, що ти інколи піддавався, — Майла відсьорбнула трохи води з пляшки. — Ти дуже добрий гравець.

— Ти звідки приїхала?

— З Данамії.

— Ого! Виходить, ти іноземка?

— Так.

— Вирішила заздалегідь підготуватись до вступу в університет?

— Майже. Я ще навчаюсь у коледжі.

— Оу, а чому так — посеред навчального року?

— Так склалися обставини. Особисті. А ти місцевий?

— Так, я тут народився.

— Чудово. Займаєшся роенгом? — Майла запитливо подивилася на хлопця.

— Овва! — Кір посміхнувся. — Звідки ти дізналася?

— По специфічних мозолях на руках.

— Так, займаюся. Професійно.

— Це я вже теж зрозуміла. Пістолет завжди із собою носиш? Належиш до якоїсь вуличної банди?

— Цікава ти дівчина. Знаєш, що такі питання краще не ставити?

— Так, але мені цікаво. Мені здається, ти добрий хлопець. Тим паче, я ж не погрожую здати тебе до поліції. Я знаю, що майже вся північна Леслая озброєна.