Глава 19

- І чого ти на мене так дивишся? – кинув Арман дивлячись на Аллана. Останній явно не зрадів, почувши останні новини, - Дін побачить мене із Рейген, швидко все зрозуміє і відчепиться від Мейлін. Якщо хочеш, я можу навіть спеціально все пришвидшити.

- Армане, - голос лідера звучав спокійно, - ти взагалі нічого не розумієш, або прикидуєшся?

- Просто не хочу про це говорити із вами всіма. Це моя особиста справа, зрозуміло?

          З цими словами Грін підвівся з канапи й вийшов з кімнати. Усі присутні провели його поглядами.

- Я пригляну за Мейлін, - мовив Кір, - як-ніяк, а ми несемо за неї відповідальність.

- А може Арман таки в чомусь має рацію? – припустив Деніел, - і Дін зі своїми дійсно відчепляться від Мейлін, коли побачать, що Арман вчергове зійшовся із Рейген?

- Може й так, - відповів Алекс, - але ми все одно маємо гарантувати безпеку Мейлін. Хоча б непомітно для них. Якщо вірити Дінові, то сюди ще збирається Райном, то скоро нам всім буде не до Мейлін.

- Треба хоча б її про це попередити, - додав Ентоні.

- Я цим займуся, - мовив Ланністер.

- Добре, ми тут із Дені збиралися в гості, - змовницьким тоном повідомив Найменс, - вже навіть трішки запізнюємося.

- Знаємо ми ваші гості, - реготнув Мартін, який прийшов зовсім нещодавно і пропустив найнапруженіший момент.

- Не заздрь, - весело мовив Діас, - ну, ми пішли.

          З цими словами хлопці теж підвелися зі своїх місць і попрямували у бік виходу.

- А я тоді до лабораторії, як домовлялися, - повідомив Ромтер, - все одно і так все пропустив. Кіре, допоможеш мені трохи пізніше?

- Так, - погодився Кір.

- Я теж доєднаюся, - додав Алекс.

- Окей, я тоді напишу у груповий чат, - підсумував Мартін і теж пішов. Лишилися тільки Алексіс і Ланністер.

- Кіре, - мовив лідер кілька хвилин по тому, - ми не винні в діях Армана. І не можемо за них відповідати. Наша зона відповідальності – це безпека Мейлін. І хлопці мають рацію, треба це зробити так, щоб не наражати її ще більше.

- Аллане, ми всі чудово знали, яким є Арман, - відповів Алексіс, - він стільки разів сходився і розходився з Рейген, що було б логічно припустити, що це станеться ще раз.

- Так, але ми не могли цього знати напевно. Ми ж не можемо тепер не давати Арманові спілкуватися із дівчатами.

          Кір голосно зітхнув. Настрій після всіх цих подій у нього був так собі.

- Маєш рацію, - нарешті мовив хлопець, - але бачив би ти обличчя Мейлін… Добре, я напевно теж тоді піду. Зустрінуся із своєю дівчиною, доки в мене є ще час.

- Окей. Тоді зустрінемося вже в лабораторії.

- Добре.

          Алексіс вийшов на вулицю і сів до своєї автівки. Незабаром він вже був в квартирі Майли.

- Чого такий сумний? – запитала дівчини, коли вони вже розмістилися на канапі разом із купою різних закусок.

- Внутрішні проблеми банди, не зважай, - Кір вирішив не завантажувати Майлу розповіддю про стосунки Армана, Рейген і Мейлін. Нащо їй про це знати? – до речі, я знаю, що ми домовлялися про це не говорити. Але ти напевно вже чула, що в місті збирається з’явитися ще один наш ворог?

- Райном?

- Так. Він про тебе знає?

- Нажаль, так.

- І що, ви вирішили щось із Ерном?

- Ми ще не говорили із ним на цю тему. Не хвилюйся, вони точно не здогадуються, що я можу бути не в Данамії.

- Та хто ж їх знає.

- Кіре, - Майла притулилася до хлопця і зазирнула йому в очі, - ти такий турботливий. Мені дуже приємно.

- І дуже-дуже відповідальний, - Кір провів рукою по волоссю дівчини, - а ще я дуже скучив.

***

- В тебе щось сталося в Ніорімі? – запитав Елрой, входячи до кімнати, - ти хоч і намагаєшся веселитися, все одно видно, що засмучена.

- Нічого такого катастрофічного. Не зважай. Просто мені потрібно якийсь час побути подалі від Ніоріма.

- Ну, а мені б дуже хотілося поговорити із винуватцем цього твого настрою.

- Це друга причина, за якою я не хочу зараз нічого розповідати.

- Арман?

          Мейлін промовчала. Вона не хотіла брехати. І так само не хотіла говорити правду.

- Елрой, облиш, правда, - попросила вона, - і дай мені час.

- Ок, добре. Поговоримо про це потім.

- Дякую. Тато казав, що у нас сьогодні будуть гості, - дівчина перевела тему.

- Так. Прийдуть Ніко і Алекса. Тато із ними працює.

- О, буду рада із ними познайомитися.

- Я зараз збираюся до магазину. Хочеш зі мною?

- Та ні. Я збиралася сходити в душ і навести лад з волоссям на голові.

- Окей. Тобі щось купити?

- Так, якихось прикольних солодощів.

- Добре, в мене вже є ідеї.

          Брат пішов, залишаючи Мейлін наодинці. Та одразу потягнулася за телефоном. Нове повідомлення від Алекса:

«Алекс: Привіт. Як ти? Напиши мені, якщо буде бажання поспілкуватися».

          Дівчина потягнулася до кнопки виклика і зателефонувала Алланові.

- Слухаю, - хлопець відповів напрочуд швидко, - привіт, Мейлін.

- Привіт, Алексе. Не зайнятий?

- Ні. Як ти?

- Майже в порядку. І якщо чесно, не дуже хочу говорити на цю тему.

- Ти зараз вдома?

- Ні. І навіть не в Леслаї. Я поїхала на канікули до батька.

- Окей, добре. А коли збираєшся повертатися?

- Ще не знаю. Можливо, що коли вже почнуться заняття.

- Зрозумів.

- Ти хотів сказати щось конкретне?

- Хотів. Але якщо ти зараз не в Леслаї, то це поки що неважливо.

- Окей, - мовила Мейлін і замовчала. Вона не знала, що сказати далі. Розмова якось не клеїлася.

- Добре, Мейлін, - Алекс взяв ініціативу на себе і порушив незручну тишу, - не буду тебе затримувати. Гадаю, у тебе є якісь свої справи. Дякую, що зателефонувала.

***

- Елрой, тобі що Мейлін казала? – Ніко зупинилася навпроти хлопця і склала руки на грудях, - щоб ти в це не ліз.