Глава 17

- Я хотів вибачитися за вчорашнє, - мовив Арман, - я пам’ятаю, що ти казала тоді за близькість. І я зовсім не хочу на тебе тиснути. Вибач, я був аж занадто переповнений емоціями після вчорашніх подій. Сподіваюся, ти на мене не ображаєшся.

- Взагалі-то, я вже думала, що це ти на мене ображаєшся, - Мейлін усміхнулася, - вибачення прийняті.

- Я не ображаюся. Як я можу на щось таке ображатися. Я розумію, що це для тебе важливо.

- Дякую, Армане.

- То може кудись поїдемо? Куди ти хочеш? Я чув, що відкрився новий заклад, який кожного тижня змінюватиме тематику оформлення.

- Ооо, я теж про це чула. Але ж там має бути дорого!

- Це не важливо. То що, їдемо?

***

Майже за годину до цього.

Арман фінішував першим і відкинув геймпад в сторону, відкинувся на канапі. Чиста перемога, плюс ще один рівень.

- Непогано, - пролунав десь позаду голос Кіра, - ти вже на сімидесятом рівні! Коли встиг?

- Сьогодні. Закрив десять рівнів, - відповів Грін.

- Воу, і що ж так тебе затягнуло до гри? Там знову якийсь турнір?

- Я відпочиваю. А що, не можна? Не пам’ятаю, щоб Аллан хоч якось обмежував нам доступ до квартири.

Алексіс обійшов канапу і присів у крісло. Взяв до рук вільний пад і почав там щось клацати.

- Зіграємо? – запитав він у відповідь на здивований вираз обличчя Гріна.

- Я ж тебе порву, - гмикнув останній.

- Ну, це ми ще побачимо.

- Пф-ф, ну давай, - Арман сів рівніше і знову взяв до рук геймпад. Гра почалася.

- Виглядаєш роздратованим, - раптом мовив Кір, коли вони подолали перше коло. Грін впевнено тримав перше місце. Сам Алексіс їхав третім, – щось сталося?

Арман явно проігнорував питання, захоплено кермуючи. Кір затиснув кнопку «нітро» і прискорився з легкістю обганяючи другого та наближаючися до Гріна. Останній скористався з того ж прийому і збільшив дистанцію.

- Щось не пам’ятаю, щоб ти взагалі колись злився мовчки, - знову озвався Кір.

- Тобі твоя дівчина дає? – замість відповіді запитав Арман, продовжуючи кермування.

- Ну, взагалі-то я вважаю, що було б не надто добре по відношенню до неї ділитися такою інформацією.

- Отже, дає, - Грін роздратовано затиснув кілька кнопок, виконуючи доволі складний маневр, - прикольно тобі. А я от сиджу, намагаюся трохи охолонути. До речі, а як ти її вмовив?

- Армане?

- Чого? Такою інформацією теж не надто добре ділитися?

- А тобі не соромно?

- Пф-ф, - Арман натиснув на паузу і розвернувся обличчям до Кіра, - за що?

- За те, що ти збираєшся тиснути на Мейлін.

- Я хочу, щоб вона якось зрозуміла, що для мене це, якби, важливо. Хіба це тиск?

- Ти ж не забув, що Мейлін – не Рейген? І в неї цілком можуть бути трохи інші погляди. Тим паче, впевнений, ти у неї перший.

Грін видихнув і затиснув губи.

- Ну? – Кір із запитанням подивився на друга.

- Так, я звик, шо мої відносини із Рейген були на більш близькому рівні. Маєш рацію, - хлопець зробив невеличку паузу, - гадаєш, я її налякав?

- Цілком можливо. Але теж гадаю, що ще є шанс вибачитися, якщо ти щось зробив.

- Нічого не зробив. Але так, я дійсно занадто сильно на неї тисну. Добре, котра там година? - Арман витягнув телефон і розблокував його. Непрочитане ще з ранку повідомлення від Мейлін так і висіло на панелі, - о, кінець уроків за п’ятнадцять хвилин. Поїду тоді.

***

Арман і Мейлін пройшли всередину приміщення, і дівчина зупинилася, захоплено роздивляючися навколо.

- Вау! – вимовила вона, - тут так класно! Слухай, це так чудово, що ми сюди приїхали!

До парочки підійшла адміністраторка. Вона запропонувала обрати столик. Вибір пав на доволі затишне місце на другому поверсі. Невеличка м’яка канапа, невисокий столик, свічки і захоплюючий вид з великого панорамного вікна. Мейлін підійшла ближче, мало не притискаючися до скла.

- Бажаєте спочатку замовити напої? – запитала адміністратор.

- Ні, дякуємо, оберемо все одразу, - відповів Арман.

- Добре, офіціант до вас підійде, - з цими словами жінка попрямувала до сходів. Марс, тим часом, відірвалася від вікна й підійшла ближче до столика. Окрім них на поверсі більше нікого не було.

- Дякую, що привіз мене сюди, - Мейлін сіла на канапу поруч із хлопцем і поклала йому голову на плече, - я це… Просто мені потрібен час… Щоб звикнути до тебе і…

- Не треба виправдовуватися, - перервав її Грін, - я не хочу на тебе тиснути.

Ці двоє обрали їжу й напої і зробили замовлення. Незабаром офіціант вже сервував страви на невеличкому столі. А коли він пішов, Арман обійняв свою дівчину за талію і вільною рукою витягнув телефон, роблячи фотографію.

- Не проти, якщо я викладу? – запитав Грін.

- Не проти, мені навпаки буде приємно, - усміхнулася Марс.

- От і добре, - хлопець поцілував Мейлін у маківку, - все виглядає так смачно, з чого почнемо?

***

Ерн застигнув на місці, вдивляючися в екран. Хоч якісь натяки на добрий настрій було цілковито знищено. Хлопець із силою видихнув, затиснувши губи.

- О, ти що, на Армана підписаний? – пролунало позадо. Хардман розвернув голову і побачив Діна.

- О, ти що, заглядаєш у мій екран? – скопіював інтонацію лідера.

- Один-один, - Джерсен усміхнувся, - до речі, я теж це бачив. Цікаво, що думає з цього приводу Рейген?

- Нам то що? – Ерн заблокував телефон і підвівся з місця, - проте він тепер не зможе нам брехати, що Мейлін – не його дівчина.

- Ніби нам була до цього якась різниця. І так все було зрозуміло.

- До речі, а чого це ти так рано? Зазвичай ти ще спиш в такий час на вихідних.

- Кіара мене розбудила. Зателефонувала й вперлася, що хоче приїхати на канікули.

- А ти що?

- Сказав, що у мене зараз немає часу із нею нянькатися. Не знаю, чого вона сюди так рветься. Вдома вона може вільно пересуватися, де хоче. А тут вже буде постійний нагляд. Ну, це допомогло їй передумати.