14.

— Привіт. Чого так рано? — Кір здивовано глянув на Мейлін.

— Я тут із ночі. Втекла з дому, — відповіла та.

— Он воно як, — мовив хлопець. — Що сталося?

Дівчина коротко розповіла про свої пригоди. Кір задумливо почухав потилицю.

— У мене була схожа ситуація з молодшою сестрою, — продовжив він. — Теж зведеною. Але це тривало недовго. А зараз я достатньо дорослий, щоб не звертати на це уваги. І що далі збираєшся робити?

— Я телефонувала подрузі. Вона поїхала з міста. Питала в неї, чи можу я тимчасово пожити у її квартирі. Але її батьки здали житло в оренду. Тому я навіть не знаю. Повертатись точно не хочу. Навіть якщо доведеться ночувати на вокзалі.

— Ого, який радикальний настрій, — промовив Деніел, увійшовши до кімнати. — Аллан уже розповів про твої родинні конфлікти. Таке зараз повсюди. Не хвилюйся, ти можеш пожити тут. Аллан не проти. Все ж таки ми спричинили тобі чимало незручностей.

— Ого! А якщо я дізнаюсь про якісь ваші секрети? — здивувалась Мейлін.

— Ти їх уже знаєш.

Незабаром уся команда була в зборі. Хлопці перейшли в іншу кімнату, щоб обговорити свої справи, а гостя розташувалась у вітальні й ліниво гортала стрічку в соцмережах.

— І часто ти втікаєш з дому? — поцікавився Арман.

Мейлін зрозуміла, що настрій у хлопця був не найкращий, ще коли він щойно увійшов до квартири разом із Мартіном.

— Це вперше.

— А якби ти нас не знала?

— Все одно б втекла. Філ не такий хороший, яким намагається здаватися.

— Це твій вітчим?

— Так. Що з обличчям? Чому такий похмурий?

— Не виспався. Був на вечірці в клубі.

— А, це, мабуть, круто.

— Залежить від того, з якою метою туди йдеш.

— До речі, можна дещо запитати про вашу команду?

— Команду? — Арман посміхнувся. — Цікава назва. Питай.

— Я не знаю, як можна назвати вас по-іншому… — Мейлін задумливо торкнулась пальцем підборіддя. — Вас всього шестеро? Мені здалося, що у Діна більше людей.

— Взагалі-то нас більше. Але ми рідко зустрічаємося тут у повному складі. Замало місця. Деякі хлопці знаходяться в іншому місті. Ми не всі місцеві. Деніел приїхав сюди вступати до університету з Кіртмаєра.

— Оо, ви були раніше знайомі?

— Так. Я приєднався до хлопців на початку третього курсу. За рекомендацією Дені, так би мовити. Алекс та Кір народились тут, в Ніорімі. Мартін з Рейгаса. Він приїхав сюди на заробітки. А Ентоні з Майратону.

— Вау, це справді далеко.

— Так, маєш рацію.

— А яку спеціальність ти вивчав?

— Хімію.

— Це логічно. Хоча мені здається, що ви зараз навмисно розповідаєте мені якомога більше інформації, щоб я навіть не думала кудись тікати.

— Ми спостерігатимемо за тобою незалежно від твого бажання.

***

Наступного дня Арман зустрів Мейлін біля коледжу. Дівчина сіла до автомобіля, й вони вирушили до квартири.

— Твої батьки не приходили до коледжу шукати тебе? — запитав хлопець.

— Ні, вони ще не знають, що я втекла. Я їм нічого не казала.

— Як таке можливо? Вже друга доба пішла.

— Учора в них була зустріч із друзями Філа. Зазвичай після таких заходів вони повертаються додому лише наступного дня. Гадаю, якщо мама мені навіть не написала, то вони вважають, що я у коледжі.

— Оце так...

Хлопець зупинився біля в'їзду у двір та вийшов з машини. За кілька хвилин він повернувся на водійське місце.

— Щось сталося? — запитала Мейлін.

— Так. Хтось поставив вантажівку посеред виїзду. Нічого, зараз припаркуємось у сусідньому дворі.

Арман припаркував авто в одному з сусідніх дворів, і вони з Мейлін попрямували до квартири. Але дістатися до місця їм не дали — шлях перегородили Дін та декілька хлопців з його банди.

— Привіт, Арме! — привітався Ерн. — Дуже хочу повернути тобі борг.

— Добре, а інші? — Арман кивнув на Діна, Едварда, Брайана та ще двох із банди супротивника — Айка Уолкера та Дакоту Маруза.

Останні розосередилися по території двору, перекриваючі шляхи до відходу. Арман підніс руку до куртки, готуючись дістати зброю.

— Ми без вогнепалу, Грін, — пирхнув Дін. — Сьогодні ми вирішили лише трохи підрихтувати вам обличчя.

— Пф-ф, ага, — Арман убрав руку й зайняв бойове положення.

— Я б на твоєму місці здавався, Гріне, — реготнув Едвард. — Чи ти сподіваєшся, що впораєшся з усіма нами?

— Гей, а нічого, що за вашою спиною стоять інші наші хлопці? — втрутилася Мейлін.

— О, а кажеш, що вона не з вами, — ворожий лідер запитливо підняв одну брову. — Ми в курсі, юна леді. А ось Аллан — ні. І щойно хтось із них вийде, одразу опиниться в невигідному положенні.

Дін кивнув на Айка та Дакоту, що підібралися ближче до входу. У квартирі Алекса був окремий вхід з вулиці — раніше в ній розташовувався магазин.

— Що, Ерне, один на один, чи як зазвичай? — усміхнувся Арман.

Мейлін уважно подивилась на хлопця. На його обличчі розпливлася задоволена посмішка. Здавалося, що хлопцеві подобається ситуація, що склалася.

— Гадаєш, я з тобою не впораюся, Арме? — відповів Ерн. Він та Едвард почали заходити збоку, рухаючись до супротивника. — Еде, дай спокій. Він мій.

Ед явно проігнорував останню фразу. Мейлін завмерла на місці, не знаючи, що їй робити.

— Відійди, — Арман відштовхнув дівчину вбік. — Швидко до того під'їзду!