12.

— Привіт! Як пройшла поїздка? — Мейлін вийшла у коридор, почувши, що батьки вже повернулись.

— Просто чудово, — Корнелія виглядала задоволеною. — До речі, у нас гості.

— Так-так, — підтвердив Філ. — Проходь, не соромся. Це Даліла — моя донька від першого шлюбу. Вона погостює у нас кілька днів. Гадаю, ви потоваришуєте.

— Ооо, я теж, — Мейлін усміхнулась. — Привіт, я Мейлін, можна просто Мей.

— Даліла, — гостя мило посміхнулась і трохи нахилила голову вбік.

Світлі кучері впали їй на обличчя, роблячи її вигляд ще зворушливішим.

— Давайте вип'ємо чаю? — запропонувала Корнелія. — В горлі пересохло.

— Корні, а як же розібрати речі? — здивувався Філ.

— Потім, Філе, вони нікуди не втечуть. Ходімо на кухню.

Всі четверо пройшли на кухню. Дівчата сіли за стіл. Корнелія заходилася готувати чай, а її чоловік тим часом почав розбирати пакети, дістаючи різноманітні смаколики.

— Мейлін, поступися, будь ласка, Далілі своїм місцем, добре? — попросив він.

— Нема проблем, Філе, — Мейлін пропустила зведену сестру й сіла на вільне місце.

— Оу, ти називаєш тата на ім'я? — здивовано промовила Даліла. — Це так ввічливо з твого боку.

— Еее, я просто звикла, — Мейлін спіймала на собі трохи засмучений погляд вітчима. — Не звертай уваги.

Незабаром чай і солодощі вже стояли на столі. Родина почала ласувати десертами.

— У готелі були просто неймовірні десерти, — сказала Корнелія. — Ми навіть купили кілька додому. Обов'язково спробуй.

— Виглядає смачно, — Мейлін взяла одне з тістечок та поклала собі на тарілку.

— Так, готель просто неймовірний, — підтвердила Даліла, проковтуючи вже друге тістечко. — Я спробувала там усе. Дивно, що туди можна тільки з однією дитиною, чи не так, Мейлін?

— Мабуть, — Мейлін ніяково усміхнулась. Вона хотіла взяти ще одне тістечко, але зведена сестра її випередила. — Хіба ти не скуштувала їх усі там?

— Вибач, але вони такі смачні. Якщо хочеш, я тобі його віддам, — Даліла винувато опустила очі.

— Мейлін, що це таке? — втрутився Філ. — Я щось не пам'ятаю, щоб ти колись відчувала дефіцит смаколиків.

— Я нічого такого не мала на увазі, — розгублено мовила Мей.

Корнелія почала розповідати про своїх нових знайомих. Усі вони виявились дружинами бізнесменів та інших відомих діячів. Мейлін допила чай і попрямувала до своєї кімнати.

— Мейлін, візьми із собою Далілу, — мовив Філ.

— Так, хто ж їй не дає? — здивувалась Мейлін.

— Мейлін?!

— Ходімо.

Мей увійшла до кімнати та підійшла до столу. Даліла увійшла слідом за нею і зачинила двері.

— Отже, ти полюбляєш маленьких хлопчиків, чи не так? — пролунав її єхидний голос за спиною у дівчини.

— Чого? — Мейлін навіть трохи розгубилася. — Ти зі мною зараз розмовляєш?

— А з ким ще? Баласт.

— Що, пробач?

— Тато сказав, що якісь малолітки приносять тобі любовні листи. Оце прикол! Ніколи не думала, що в мене з'явиться психічно хвора сестричка. Аха-ха.

— Краще помовчи, — порекомендувала Мейлін. — Або психічно хвора сестричка порахує тобі зуби.

— Що, бити мене будеш? А я татові поскаржусь. І він тебе вижене.

— Взагалі-то, це наша квартира, а не Філа.

— Ти в цьому так впевнена? Ха, я й забула, що твоя мати, напевно, сказала тобі, що цю квартиру придбав твій біологічний батько. Певно ти не знаєш, що після твого народження вона влізла в борги й ледве не втратила це житло. А тато допоміг їй викупити його. Але твоя мати вирішила тобі про це не розповідати. Бо якщо ти дізнаєшся, наскільки багатий тато, то одразу почнеш витягувати з нього гроші.

— Це Філ так сказав?

— Це я так кажу, бо знаю таких, як ти. Нахлібниця!

— Я не розумію причини такої агресії.

— А її й розуміти не треба. Ти мені не подобаєшся. Ооо, а що це в тебе тут? — Даліла безцеремонно відчинила дверцята шафи. — Вау, сукня від Кінга Вайнера?! Гадаю, вона чудово сяде на мою фігуру.

— Гей, взагалі-то це моя кімната, моя шафа й мій одяг.

— Ага, я впевнена, що цю сукню придбав мій тато. Тому що в тебе і твоєї матері смак повністю відсутній.

— Що ти сказала? — Мейлін зробила погрозливий крок уперед і схопила сукню, потягнувши її на себе.

— Тааааааатуууу! — несамовито заволала Даліла.

Мейлін застигла на місці від несподіванки. Філ і Корнелія опинились у кімнаті буквально за півхвилини.

— Що сталося? — здивовано запитав вітчим.

— Я хотіла приміряти, а Мейлін не дозволила. Вона так різко до мене підскочила, що я злякалася, — почала жалітися Даліла.

— Мейлін, що з тобою сьогодні?! Ти що, ревнуєш?

— Кого, Філе, тебе? Пф-ф. Твоя донька щойно привласнила нашу квартиру й усі наші речі. І цю сукню теж. До речі, вона ще сказала, що в мене і моєї матері абсолютно відсутній смак, тому ми в принципі не могли б придбати таку річ.

— Мейлін! — суворо промовила Корнелія. — Як тобі не соромно вигадувати таку маячню! Даліла — дуже добра дівчинка!

— Ага, і квартиру в тебе ніхто не хотів забирати через борги, так? — поцікавилась Мейлін.

— Що??? Мейлін, ти що, п'яна? З чого ти взагалі це взяла? Негайно вибачись перед Далілою! І сьогодні ти спиш у гостьовій кімнаті.

— Зрозуміло, — вичавила з себе Мейлін, насилу намагаючись говорити рівним голосом. — Добре. Я піду спати до гостьової кімнати, але вибачень ви від мене не дочекаєтесь.