Глава 11

- Філ Флетчер? – пролунав чийсь голос позаду. Філ розвернувся і побачив високого міцно складеного рудоволосого чоловіка, що наближався просто до нього. І що б це могло означати?

- Так, - відповів Флетчер із явним здивуванням у голосі, - а ти?

- Рейлі Марс. Я… - почав Рейлі.

- Колишній чоловік Корнелії і батько Мейлін? Я здогадався. Чим можу допомогти?

- Хочу із тобою поговорити.

- Сподіваюся, не за допомогою кулаків і зброї?

- Ааа? – обличчя Марса аж витягнулося від здивування, - схоже, що моя дружина описала мене в усіх барвах. Звісно ж ні.

- Це тішить. Тоді давай пройдемо до мого кабінету, - запросив Філ. Рейлі подумки відмітив про себе, що той нервує, хоча й намагається триматися невимушено.

- Добре.

         Вдвох чоловіки увійшли до будівлі, в котрій новий чоловік Корнелії винаймував офіс. Вони піднялися на другий поверх, пройшли довгим коридором і опинилися у доволі просторому приміщенні. Марс швидким поглядом окинув кабінет Філа. Біля стінок по боках стояли стелажі, наповнені різними баночками, коробочками, пакетиками. Косметика. Просто біля вікна стояв письмовий стіл, позаду якого розмістилася декоративна пальма. Флетчер вказав рукою на крісла, що стояли недалеко від його робочого місця. Сидіння були розташовані під кутом в сорок п’ять градусів одне до одного. Поруч стояв круглий дерев’яний столик.

- Може кави? – запитав Філ, сідаючи у крісло.

- Ні, дякую, - відмовився Рейлі, теж займаючи місце, - гадаю, що я ненадовго.

- То, про що ти хотів поговорити.

- Про Мейлін.

         Флетчер випростувався й окинув гостя напруженим поглядом.

- Я завтра повертаюся у Данамію. Мейлін відмовилася їхати. У неї вже є тут свої плани, а я не хочу їх порушувати, - почав Марс, - я вже зняв їй квартиру, щоб їй було де жити.

- Ти збираєшся заборонити нам із нею спілкуватися? – трохи грубуватим тоном запитав Філ.

- Розслабся, Філе, - Рейлі усміхнувся. Цей чоловік вже починав його дратувати. Давненько він вже не вів переговори із цивільними, - я достоту не знаю, що у вас там сталося. Але сподіваюся, що Мейлін вдастся владнати цей конфлікт. Хоча би з матір’ю.

- То чого ти тоді вирішив поговорити зі мною?

- Бо я аж надто добре знаю Корнелію. Вона абсолютно не розуміє серйозність ситуації. В мене склалося таке враження, ніби Мейлін тікає з дому мало не кожен день.

- Це було вперше.

- Я знаю.

- То що ти хочеш від мене?

- Хочу, щоб ви зібрались із думками, і поговорили. Звісно, коли трошки охолонете і будете до цього готові. Без наїздів і звинувачень з’ясували ситуацію. З того, що я дізнався, проблеми почалися, після знайомства наших доньок. Звісно, я не знаю Мейлін так добре, як ти, Філе. Але невже ти думаєш, що вся проблема була тільки в ній.

- Та не думаю, - Філ тяжко видихнув, - я знаю, що Даліла часами може перегнути. Але я чомусь вважав, що Мейлін виявиться розумнішою.

- Філе, вони одного віку, - зауважив Рейлі.

- Та і мені здається, що все було не так драматично, як описала Мейлін.

- То ось про це і поговорите. Я хочу, щоб ти вислухав Мейлін, і щоб ви спільно розв’язали цей     конфлікт. А не звинувачували її втрьох. Тааа, звісно аж такого я від Корнелії не очікував.

- Гадаю, вона дуже хотіла сподобатися Далілі. Я трохи настрашив її тим, що моя донька дуже вразлива…

- Гадаю, так само, як і Мейлін.

- Добре, я тебе почув.

- Ось і чудово. Мені варто сказати, що якщо ти раптом захочеш скривдити Мейлін, то я знайду час приїхати?

- От давай тільки без погроз.

- Це поки що тільки попередження, - Рейлі підвівся з місця, - окей, чудово, що ми так швидко порозумілися. А тепер, мені вже час. Не хвилюйся, дорогу знайду.

         Марс попрямував до дверей. Філ теж підвівся.

- Рейлі, - покликав він.

- Чого? – Рейлі повернув голову.

- Можеш мені дати адресу Мейлін?

- Ні, - з цими словами Марс вийшов з кімнати.

***

         Мейлін пройшла коридором і заглянула в одну з кімнат. Кухня.

- Вааау, тут так затишно, - протягнула дівчина, розглядаючи темно-зелені фіранки. Взагалі уся кімнати була виконана у відтінках зеленого.

- Радий, що тобі подобається, - Рейлі усміхнувся. Мейлін тим часом перейшла до вітальні, - я сьогодні говорив із Філом.

- Що? – дівчина зупинилася й повністю розвернулася, дивлячись на батька, - про що?

- Попередив його, щоб навіть і не думав тебе скривдити. І запросив до спокійної розмови втрьох: ти, він і Корнелія, щодо ситуації, що склалася.

- Я не буду із ним розмовляти. З мамою ще може… А от з ним – ні.

- В будь-якому разі, це твоє рішення.

- Ти хочеш, щоб я із ними помирилася?

- Я не можу сказати, хочу я цього, чи ні. Бо я добре знаю тільки Корнелію. Я хочу, щоби тобі було комфортно, і щоби ти сама прийняла рішення. Але якщо хочеш знати мою думку, така ситуація не варта того, щоб припиняти спілкування назавжди.

- Може й так, - Мейлін видихнула і присіла на канапу, - але зараз я дуже зла на Філа. І на маму. Все начебто було добре. Принаймні, ми особливо не сварилися. Хоча Філ він такий… Наче і піклується про мене, але все одно залишається якимось холодним. Схоже, що через те, що я йому не рідна. Тату? – дівчина підвела голову, - ти ж ще приїдеш?

- Звісно, щойно впораюся із своїми справами. Можливо, навіть Елрой зможе приїхати раніше. Або ти надумаєш приїхати у гості на канікулах.

- Не знаю, як щодо канікул. Гадаю, що підготовка до вступу займе чимало часу.

- І це теж правда.

         В двері постукали. Рейлі відчинив. На порозі стояв Елрой. В руках хлопець тримав цілу купу пакунків.

- Я готовий до сімейного кіновечору, - мовив молодший Марс, - купив все, що треба.

- Чудово, - старший Марс усміхнувся, - неси все на кухню. Зараз будемо сортувати.

***