Глава 9

- Люба, ти ж розумієш, що Даліла не могла так сказати. Мейлін просто приревнувала. Вона ж звикла бути єдиною донькою – от і побачила у Далілі конкурентку, - мовив Філ.

- Філ, ти чудово знаєш, що Мейлін не така, - Корнелія взялася руками за голову, - він забере в мене дитину. Знову.

- Як це так – забере? Це нереально. Хіба в нас немає законів?

- Мейлін вже повнолітня. Вона може поїхати куди завгодно без мого дозволу.

- Невже в неї достатньо причин, щоб покинути рідну матір? Мені здається, що вона трохи перегинає. Я добре знаю свою доньку, Даліла не могла ось так просто зробити те, про що каже Мейлін. Мені здається, вони повинні все обговорити та вибачитись одна перед одною, - чоловік обійняв дружину за плечі, - слухай, давай я поговорю з твоїм колишнім? Поясню йому, що не можна просто так взяти й влізти у чиєсь життя через стільки років.

- Тебе він точно не слухатиме, Філ.

         В коридорі пролунав звук відкриття та зачинення дверей.

- Я повернулась, - почувся голос Даліли. Дівчина пройшла на кухню та здивовано подивилася на батька та Корнелію, - щось сталося?

- Ні, все те саме, доню, - відповів Флетчер-старший, - схоже, що твоя сестра дійсно втекла з дому. Тільки не зрозуміло, коли саме. Згадай, будь ласка, коли ти бачила її в останній раз?

- Певно тоді, коли приїхала сюди.

- А в інші дні?

- Я не можу точно сказати. Я приходила з позакласових занять та лягала спати. І Мейлін не заходила до моєї кімнати. Як і я до неї.

- Чому ж вона втекла? Доню, через що ви посварилися? Може ти щось забула, коли розповідала?

- Та ні.

- Добре, не буду докучати тобі питаннями. Ти, певно, втомилася. Можеш ідти до кімнати.

- Дякую, тато.

         Даліла попрямувала до своєї кімнати.

- Ось бачиш, що я й казав, - мовив Філ, - слухай, може в неї хлопець з’явився? Їй же хтось передавав записку.

- І нащо їй тоді тікати?

- Не знаю. З підлітками буває складно. Ти телефонувала їй?

- Вона не бере слухавку. Я вже не знаю, що й думати. І не знаю, де шукати Рейлі. В мене навіть його номеру немає.

- Я думаю, що якщо він тут, то і Мейлін із ним. Отже не треба хвилюватися. Дівчинка його зовсім не знає. То я думаю, що вона дуже скоро награється в дорослу та повернеться додому.

- Філе, я не можу ось так спокійно чекати!

***

         Ерн кинув швидкий погляд у дзеркало заднього виду і вишкірився. Він помиготів задніми фарами й втопив педаль газу, обганяючи автомобілі, що ліниво тягнулися попереду.

- От хто б міг подумати, - хлопець посміхнувся, помітивши, як Мейлін розвернулася на сидінні та уп’ялася очима у скло, - взагалі-то я мав трохи інші плани. Але й так непогано.

         Хардман їхав не надто швидко. Так, щоб «хвіст» не загубився. Хоча насправді Армана важко було позбутися навіть йому. На наступному повороті, хлопець повернув ліворуч, виїжджаючи на трасу, що вела до закинутих ангарів.

- І куди ми їдемо? – аж надто самовпевненно запитала Мейлін.

- Туди, де ми зможемо комфортно поспілкуватися із Армом. Чи ти його не впізнала?

- Впізнала. Гадаєш, він дасть тобі проїхати далі?

- Дасть, куди він дінеться. А знаєш, чому? – Ерн розвернувся до дівчини й широхо усміхнувся, - тому що ти в моєму салону. Арм не ризикуватиме.

- Тоді випусти мене! – Марс різко кинулася до дверцят й смикнула за ручку. Але та не піддалася.

- В тебе що, проблеми з головою, чи як? Сиди тихо.

         Незабаром на горизонті замаячили самі ангари. Територія вже давно не охоронялася, тому це місце було ідеальним для «приватних розмов». Ерн зупинив автомобіль і вибрався з салону, замикаючи Мейлін всередині.

- Ну що, ти виходиш, чи як? – запитав Хардман, дивлячися на другий автомобіль, що пригальмував метрах в чотирьох від нього. Бокове скло біля водія було опущене, тому той мав його почути.

         Двері другої автівки відчинилися, і з неї вибрався Арман. Останній виглядав досить роздратовано.

- Що ти хочеш, Ерн? – різко запитав хлопець.

- Останнім часом у нас не було можливості на чесний двобій, - відповів Ерн, - я вирішив, що так продовжуватися не може.

- Мейлін у тебе в салоні?

- Ага.

- Тобі не здається, що це не дуже чесно – викрадати для цього людину?

- Я не буду тиснути на тебе за її допомогою. Ти можеш користуватися будь-якими засобами. А Мейлін поки що посидить у моїй автівці у якості глядача.

- Окей, - Грін почав знімати куртку, готуючися до бійки, аж раптом в його руках з’явився пістолет, котрий хлопець скерував просто на Ерна, - вибачай, Ерне, але мені зараз трохи не до тебе. Поб’ємося наступним разом. Відпускай Мейлін.

- Воу, Гріне, щось взагалі на тебе не схоже, опускатися до такого! – Ерн був неозброєний. Його пістолет залишився в автівці й навряд чи було б можливо зараз з нього скористатися.

- Ти ж сам сказав, що я можу користуватися будь-якими засобами. От, користуюся. Давай, швидше, бо я буду тільки радий прострелити тобі руку або ногу.

- Які в мене гарантії, що ти не зробиш цього після? – запитав Хардман.

- Моє слово.

- Пф-ф, не надто переконливо.

         Хардман розблокував двері і потягнувся до ручки, відчиняючи.