Глава 6

         Арман розблокував телефон та побачив пропущений виклик від Мейлін. Хлопець відкрив детальну інформацію про дзвінок та дуже здивувався, побачивши час виклику. На дворі вже світало, й вечірка у місцевому клубі добігала кінця. Грін зайшов у месенджер та побачив повідомлення від Мейлін: «Вже не терміново. Завтра поговоримо». Хлопець знизав плечима та попрямував до стоянки таксі.

- О, це ж Арман, мій колишній, - почулося десь поруч. Арман повернув голову убік та побачи свою екс-подружку, Рейген Хілтон. Остання була п’яна й насилу трималася на височезних підборах, обома руками вчепившись в якогось хлопця, - як він тобі, га, Кайле?

- Звичайний хлопець, - здивовано відповів супутник Рейген. Грін знизав парочку дивним поглядам, - ти не нервуй, хлопче, я просто її колега по роботі. Ми відпочивали усім колективом у сусідньому барі. Рейген випила трохи більше норми. Я хочу посадити її до таксі, щоб вона точно дісталася дому.

- Мені все одно, - кинув Грін, - вона ж тобі сказала, що я колишній.

***

- Привіт. Чого так рано? – Кір здивовано витріщився на Мейлін.

- Я тут із ночі. Втекла з дому, - відповіла дівчина.

- Он воно як, - мовив Алексіс, - що сталося?

         Марс коротко розповіла про свої пригоди. Кір задумливо пошкрябав потилицю.

- В мене було схожа ситуація із молодшою сестрою, - продовжив він, - теж зведеною. Але це тривало недовго. А зараз я достатньо дорослий, щоб не звертати на це уваги. І що далі збираєшся робити?

- Я телефонувала подрузі. Вона поїхала з міста. Питала в неї, чи можу я тимчасово пожити у її квартирі. Але її батьки сдали житло в оренду. Тому я навіть не знаю. Повертатись точно не хочу. Навіть якщо прийдеться ночувати на вокзалі.

- Ого, який радикальний настрій, - промовив Деніел, увійшовши до кімнати, - Аллан вже розповів про твої родинні конфлікти. Таке зараз повсюди. Не хвилюйся, ти можеш пожити тут. Аллан не проти. Все ж таки ми спричинили тобі багато незручностей.

- Ого! А якщо я дізнаюсь про якісь ваші секрети? – здивувалась Марс.

- Ти їх вже знаєш.

         Незабаром вся команда уже була в зборі. Хлопці перейшли в іншу кімнату, щоб обговорити свої справи, а Мейлін розташувалась у вітальні й ліниво гортала стрічку в соцмережах.

- І часто ти втікаєш з дому? – поцікавився Арман. Марс зробила висновок про те, що настрій у хлопця був так собі, ще коли він тільки увійшов до квартири разом із Мартіном.

- Це вперше.

- А якщо б ти нас не знала?

- Все одно б втекла. Філ не такий хороший, яким намагається здаватись.

- Це твій вітчим?

- Так. Що з обличчям? Чому такий похмурий?

- Не виспався. Був на тусовці у клубі.

- Аа, це прикольно, напевно.

- Дивлячись, із якою метою туди йдеш.

- До речі, можна дещо запитати про вашу команду?

- Команду? – Арман посміхнувся, - цікава назва. Питай.

- Я не знаю, як можна назвати вас по іншому… - Мейлін задумливо торкнулась пальцем підборіддя, - вас всього шестеро? Мені здалося, що у Діна більше людей.

- Взагалі-то нас більше. Але ми рідко зустрічаємося тут у повному складі. Замало місця. Ще деякі хлопці знаходяться в іншому місті. Ми не всі місцеві. Деніел приїхали сюди вступати до університета з Кіртмаєра.

- Оо, ви були раніше знайомі?

- Так. Я приєднався до хлопців на початку третього курсу. За рекомандацією Дені, так би мовити. Алекс та Кір народились тут, в Ніорімі. Мартін з Рейгаса. Він приїхав сюди на заробітки. А Ентоні з Майратону.

- Ого, це дуже далеко.

- Так, ти права.

- А на кого ти вчився?

- На хіміка.

- Це не дивно. Хоча в мене складається таке враження, що ви тепер спеціально надасте мені якнайбільше інформації, щоб я навіть і не думала кудись втекти.

- Ми будемо спостерігати за тобою незалежно від твого бажання.

***

         Наступного дня Арман зустрів Мейлін біля школи. Дівчина сіла до салону автомобіля, й вони попрямували до квартири.

- Твої батьки не прийшли до школи шукати тебе? – уточнив Грін.

- Ні, вони ж ще не знають, що я втекла. Я їм про це нічого не казала.

- Як це так? Друга доба вже розпочалася.

- Вчора у них була зустріч із друзями Філа. Зазвичай після таких заходів вони повертаються додому тільки наступного дня. Гадаю, що якщо мама мені навіть не написала, то вони думають, що я у школі.

- Оце так…

         Грін зупинився біля в’їзду у двір та вийшов з машини. Через кілька хвилин хлопець повернувся на водійське місце.

- Щось сталося? – запитала Марс.

- Так. Хтось вантажівку поставив посеред виїзду. Добре, зараз припаркуємось у сусідньому.

         Арман припаркував авто в одному з сусідніх дворів і разом із Мейлін попрямував до квартири. Але дістатися до місця їм не дали. Шлях перегородили Дін та декілька хлопців з його банди.

- Привіт, Арме! – привітався Ерн, - дуже хочу повернути тобі борг за те, що ти нещодавно погрожував мені ножем.

- Добре, а інші? – Грін кивнув на Діна, Едварда, Брайана та ще двох із банди супротивника – Айка Уолкєра та Дакоту Маруза. Останні розосередилися по території двору, перекриваючі шляхи до відходу. Арман підніс руку до куртки, готуючись дістати зброю.

- Ми без вогнепалу, Грін, - пирхнув Дін, - сьогодні ми вирішили лише трохи підрихтувати вам обличчя.

- Пф-ф, ага, - Грін убрав руку й зайняв боєве положення.

- Я б на твоєму місці здавався, Гріне, - реготнув Едвард, - чи ти сподіваєшся, що впораєшся із усіма нами?

- Гей, а нічого, що за вашою спиною знаходятьься інші наші хлопці? – втрутилася Мейлін.

- О, а кажеш, що вона не з вами, - Джерсен запитливо підвів догори одну брову, - ми в курсі, юна леді. А ось Аллан – ні. І щойно один з них вийде, одразу опинеться у невигідному положенні.

         Дін кивнув на Айка та Дакоту, що підібралися ближче до входа. У квартирі Алекса був окремий вхід з вулиці, раніше в ній був магазин.