5.

— Хм, я десь чув це прізвище, — задумливо зауважив Аллан. — Мабуть, воно доволі поширене... Гаразд, я хотів поговорити не про це. Сподіваюсь, ти розумієш, чому ми раптово стали частиною твого життя?

— Так, розумію.

— Звісно, ми можемо покластися на твою чесність і дати тобі спокій. Але це не найкращий варіант. Дуже заважаємо?

— Ні. Було б непогано, якби ви не спустошували продуктові запаси моєї родини, — Мейлін посміхнулась.

— Ми відшкодуємо, не хвилюйся. Хтось ще знає про нас?

— Так, — чесно відповіла Мейлін. — Моя подруга.

Мартін та Деніел переглянулись.

— Але вона теж буде мовчати, — швидко додала дівчина. — Я б не хотіла її втягувати. У неї є хлопець. Він зараз за кордоном. Буде недоречно, якщо подругу побачать поруч з іншими хлопцями.

— Потрібно подумати з цього приводу, — відповів Алекс. — Ти ж розумієш, що відповідатимеш за неї головою?

— Розумію, — дівчина багатозначно подивилась на годинник.

Лідер помітив цей жест і усміхнувся.

— Арман проведе тебе додому. Вже пізно.

Арман підвівся з канапи та попрямував до виходу. Мейлін поспішила за ним. За кілька хвилин обоє вже були на вулиці.

— Вибач, але доведеться йти пішки, — мовив хлопець. — У мене забрали права на певний термін.

— Чому? — поцікавилась Мейлін.

— Це неважливо. Ходімо.

Деякий час вони йшли мовчки. Першою порушила тишу дівчина.

— Може хоч щось скажеш? — запитала вона.

— У такому вигляді ти справді виглядаєш дорослою, — відповів Арман. — Але воно того не варте, повір мені.

***

Наступного дня Мейлін сиділа на канапі, закутавшись у плед, і дивилась телевізор. Мати сьогодні була на нічній зміні, а вітчим поїхав у дводенне відрядження. У випуску новин розповідали про беззаконня банд.

Камера наблизилась і крупним планом показала бризки крові на стіні. Поруч лежав ніж. Якийсь експерт у халаті з ученим виглядом заявив, що відбитків на зброї немає.

«Аякже!» — подумала Мейлін.

Диктор продовжив розповідати про небезпеку на вулицях. За його словами, саме зараз загострюються конфлікти між різними бандами, що призводить до масштабних кровопролить. Для переконливості показали ще кілька вражаючих кадрів. Додивившись передачу, дівчина вимкнула телевізор.

За кілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Мейлін підійшла відчинити. На порозі стояв Арман, який тримався рукою за бік.

— Можна увійти? — запитав він, ледве тримаючись на ногах.

— Заходь швидше! — стривожено вигукнула Мейлін, впускаючи хлопця й зачиняючи за ним двері. — Давай одразу до ванної.

Гість пройшов у вказану кімнату й присів на бортик ванни.

— Що сталося? — запитала Мейлін, дістаючи аптечку.

— Поцапався з не дуже хорошими хлопцями. З тих, що люблять нападати юрбою.

— Показуй рану. Я оброблю.

Арман вказав на пляму крові на футболці. Тканина місцями прилипла до шкіри. Мейлін обережно відділила її від тіла й заходилася обробляти поранення.

— Твої батьки лікарі? — поцікавився хлопець.

— Так. Мати.

— В тебе добре виходить. Слухай, потрібно покликати наших. Але я не можу, — Арман продемонстрував розбитий телефон. — Я пам'ятаю тільки свій номер.

— Я визирну у вікно. Я нещодавно бачила Кіра на задньому дворі.

Мейлін вийшла на балкон. Кір сидів на колоді та точив ножа. Дівчина взяла зі столу листок і ручку. У Філа на балконі був свій міні-кабінет. Вона швидко написала коротку записку.

— Кіре! — гукнула Мейлін. — Кіре!

Хлопець підняв голову і підвівся з колоди. Він підійшов ближче до будинку.

— Тримай! — дівчина скинула записку.

Рівно через півгодини в її квартирі зібралося ще четверо членів банди. Арман коротко розповів друзям про те, що сталося. Він так само залишався у ванній, лише тепер сидів на підлозі біля бортика. Мейлін провела хлопців на кухню та поставила чайник. Поки всі четверо обговорювали ситуацію, вона пішла до пораненого з двома чашками гарячого напою.

— Я до тебе, — мовила Мейлін, входячи до кімнати.

— Угу, — відповів Арман.

Дівчина присіла поруч і поставила обидві чашки на підлогу.

— Дякую.

Гість сьорбнув трохи чаю та примружився.

— Це не про тебе репортаж показували? – запитала Мейлін.

— Який?

— Беззаконня банд. Там ніж показали. І плями крові на стіні.

— Де це було?

— Сорок сьомий сектор.

— Ні, не про мене.

На декілька хвилин в кімнаті повисло мовчання.

— Запиши мій номер, — порушив його Арман. — Може знадобиться.

***

Наступного дня Мейлін стояла біля шафи, перебираючи речі. Це був останній рік у технічному коледжі предметного напрямку. До Мейлін підійшла одногрупниця.

— Мей, — покликала вона. — Там якісь двоє підозрілих хлопців про тебе питають.

— Про мене? — Мейлін уже припустила, хто то був.

— Так. Фото твоє показали. Питали про ім'я.

— Можеш їх описати? — колишня впевненість щезла.

Дівчині стало не по собі.

— Так. Один — високий блондин. І очі в нього такі злі. Інший — худорлявий брюнет.

— Так собі опис. Добре, дякую.

Одногрупниця пішла. Мейлін задумливо зачинила шафу та попрямувала до виходу. Обережно глянувши у вікно, вона одразу помітила тих самих суб'єктів. Дівчина рішуче розвернулась і швидко побігла до чорного ходу.