Глава 2

         Наступного дня Мейлін сиділа на дивані, закутавшись у плед, та дивилась телевізор. Мати сьогодні була на нічній зміні, а вітчим відправився у дводенне відрядження. У випуску новин показували щось про беззаконня банд.

         Камера наблизилась й крупним планом продемонструвала бризки крові на стіні. Поруч лежав ніж. Якийсь експерт в халаті із вченим виглядом заявив, що відбитків на зброї немає. «Аякже» - подумала Мейлін.

         Диктор продовжив розповідати про те, як зараз небезпечно на вулицях. Що саме в поточний момент відбувається загострення конфлітків між різними бандами, яке веде до масштабних кровопролить. Для вірності показали ще декілька значних картинок. Додивишись передачу, Марс вимкнула телевізор.

         Через декілька хвилин пролунав дзвінок у двері. Дівчина попрямувала відкривати. На порозі стояв Арман. Він тримався рукой за бік.

- Можна увійти? – запитав він, ледве тримаючись на ногах.

- Заходь швидше! – стривожено мовила Мейлін, впускаючи хлопця та зачиняючи за ним двері, - давай швидко до ванної.

         Грін пройшов у вказану кімнату та присів на бортик ванної.

- Що сталося? – запитала Марс, дістаючи аптечку.

- Поцапався з не дуже хорошими хлопцями. З тих, хто полюбляє атакувати натовпом.

- Показуй поранення. Я оброблю.

         Арман вказав на пляму крові на футболці. Тканина місцями прилипла до тіла. Мейлін обережно відділила її від тіла та прийнялась за обробку.

- Твої батьки лікарі? – поцікавився хлопець.

- Так. Мати.

- В тебе добре виходить. Слухай, потрібно покликати наших. Але я не можу, - Грін продемонстрував розбитий телефон, - я пам'ятаю тільки свій номер.

- Я визирну у вікно. Я нещодавно бачила Кіра на задньому дворі.

         Мейлін вийшла на балкон. Кір сидів на колоді та точив ножа. Дівчина взяла зі столу листок та ручку. У Філа на балконі був свій міні-кабінет. Далі вона написала коротку записку.

- Кіре! – позвала Мейлін, - Кіре!

         Хлопець підійняв голову та підвівся з колоди. Далі він підійшов ближче до будинку.

- Тримай! – Марс скинула записку. Рівно через півгодини у її квартирі зібралося ще четверо членів банди.

         Арман коротко розповів друзям про те, що сталося. Він так само залишався у ванній. Тільки тепер хлопець сидів на підлозі біля бортику. Мейлін провела хлопців на кухню та поставила чайник. Поки всі четверо обговорювали ситуацію, що склалася, вона пішла до пораненого із двома чашками гарячого напою.

- Я до тебе, - мовила Мейлін, входячи до кімнати.

- Угу, - відповів Арман. Дівчина присіла поруч та поставила обидві чашки на підлогу, - дякую.

         Грін сьорбнув трохи чаю та примружився.

- Це не про тебе репортаж показували? – запитала Марс.

- Який?

- Беззаконня банд. Там ніж показали. І плями крові на стіні.

- Де це було?

- Сорок сьомий сектор.

- Ні, не про мене.

         На декілька хвилин в кімнаті повисло мовчання.

- Запиши мій номер, - порушив його Арман, - може знадобиться.

***

         Наступного дня Мейлін стояла біля шкільної шафи, перебираючи речі. До неї підійшла однокласниця.

- Мей, - покликала вона, - там якісь двоє підозрілих хлопців про тебе питають.

- Про мене? – Мейлін вже припустила, хто то був.

- Так. Фото твоє показали. Питали про ім'я.

- Можеш їх описати? – колишня впевненність щезла. Дівчині стало не по собі.

- Так. Один – високий блондин. І очі в нього такі злі. Інший – худорлявий брюнет.

- Так собі опис. Добре, дякую.

         Однокласниця пішла. Мейлін задумливо зачинила шафу та попрямувала до виходу. Вона обережно подивиоась у вікно та одразу ж помітила тих самих суб'єктів. Дівчина рішуче розвернулась та побігла до чорного ходу.

         Після нещодавньої пожежі обидва аварійних виходи були відкриті. Мейлін шмигнула в один з них та поспішила до виходу зі шкільного подвір’я. Нажаль, непрохані гості помітили цей маневр та попрямували за нею.

         Марс йшла швидким кроком, постійно озираючись. На неї дивились з усмішкою. Хлопці навіть не приховували те, що вони йдуть прямо за Мейлін. Від цього дівчина тільки прискорила крок.

         Мейлін зайшла в один з людних дворів й одразу попрямувала до арки. Далі вона перейшла на біг. За весь шлях озирнулась всього декілька разів. Переслідувачів видно не було. Дівчина пробігла ще два квартали, і її змусив зупинитись різкий біль у боці. Мейлін взялась рукою за бік, намагаючись перевести дихання. В цей момент на її плече легла чиясь рука.

         Незнайомець із легкістю розвернув дівчину до себе обличчям. На Мейлін дивилися описані нещодавно обличчя. Блондин та брюнет. Марс здригнулася.

- Думаєш, що хитріша за усіх? – високий усміхнувся, - ми знаємо цей район краще за тебе.

- Що вам треба? – запитала Мейлін.

- Бачили тебе разом із нашими «друзями» - брюнет намалював у повітрі неіснуючі лапки, - зізнавайся, чия подружка?

         Марс смикнулась й спробувала закричати. Блондин доволі різко схопив її та заткнув рот рукою.

- Думаєш, що зможеш від нас втекти? – мовив він, - пригальмуй.

- Ходімо з нами, - посміхнувся брюнет, - тільки не смикайся.

         Хлопці взяли Мейлін під руки та кудись потягли. Як виявилося, не дуже далеко був припаркований їх автомобіль. Туди ці двоє й запхали полонянку. Машина рушила.

- Мене будуть шукати батьки, - попередила Марс.

- Це скільки завгодно, - усміхнувся один з викрадачів, - коли зв'язуєшся з поганими хлопцями, ще й не таке буває.

- Ага, - додав другий, - таких, буває, по частинам знаходять потім.

- Куди ви мене везете? – не заспокоювалася дівчина.

- Ти диви, яка буйна, - зауважив перший, - у гості веземо.

         Незабаром автомобіль зупинився біля багатоквартирного будинку. Хлопці вийшли з машини та витягли Мейлін. Далі вони повели її всередину.