Глава 1

    Струнка рудоволоса дівчина задумливо розглядала вітрину із випічкою. Сьогодні вона отримала грошову винагороду за перемогу в шкільному конкурсі, тому можна було розгулятися. Трохи подумавши, дівчина рішуче підійшла до каси. Кремезний чолов'яга обернувся, а на його обличчі з'явилась вітальна посмішка.

- Привіт, Мейлін, - мовив він, - що будеш брати? Сьогодні в наявності є дуже смачні круасани із згущеним молоком.

- Дякую, Теде, - відповіла Мейлін, - мені, будь ласка, ті, що із м'ятним чаєм.

- Добре. Скільки?

- Півкіло.

         Продавець зважив тістечка та простягнув їх дівчині. Мейлін розплатилася та звичним шляхом попрямувала додому. Нічого не віщувало про пригоди.

         Проходячи повз двір Мейлін звернула увагу на групу хлопців старшого віку. Вони були захоплені чимось дуже цікавим. Дівчина зупинилась й стала роздивлятись, що відбувається. Один із хлопців поклав на стіл декілька пакетів із різнокольоровими ампулами. Мейлін шоковано округлила очі. І в цей же момент інший хлопець повернув голову в її бік. Дівчина одразу ж відвернулась та попрямувала до під'їзду. Намагалася йти якомога спокійніше. Хоча це було дуже складно. Все ж таки, не кожного дня Мейлін ставала свідком передачі хімічних речовин. Або може то взагалі були наркотики! Цього дівчина знати точно не хотіла. Увійшови до під'їзду, Мейлін побігла. Вона заскочила в кабіну ліфта та натиснула на кнопку дванадцятого поверху.  

         Увесь підйом Мейлін буквально трясло. Ліфт дуже швидко прибув на потрібний поверх. Дівчина миттєво вискочила на сходовий майданчик та спустилася на два поверхи вниз, до своєї квартири. Десь внизу почувся писк домофону та топіт ніг. Але Мейлін Марс вже встигла сховатися у передпокої та безшумно зачинити за собою двері.

         Переслідувачі, тим часом, зупинилися біля ліфта. На електронному табло світилося число «12». Один із них, Арман Грін, жестами показав, мовля, ви – сходами, а ми на ліфті. Банда розділилася та попрямувала до дванадцятого поверху.

         Прибувши на місце, хлопці опинилися біля чотирьох квартир. Залишалося лише знайти саме ту, яка була їм потрібна.

- Що далі? – тихо запитав один із хлопців, Деніел Найменс, - до якої квартира вона увійшла?

- Хтозна, - так само тихо відповів інший, Ентоні Діас, - будемо перевіряти всі.

- А вона, тим часом, викличе поліцію, - додав ще один член команди, Мартін Ромтер. Останній хлопець промовчав.

- Тихо, - цикнув Арман, - хтось йде.

         Й правда, замок на двері одной із квартир заскреготів, двері відчинилися, й на сходовому майданчику з'явився хлопчик років десяти. Він із подивом глянув на групу незнайомців.

- Гей, хлопче, - покликав Арман, - не підкажеш, в якій із квартир мешкає хазяйка ось цієї дрібнички?

         Грін витяг з кишені браслета та продемонстрував його хлопчині.

- Еее, ні в якій, - хлопець був здивований ще більше, - на цьому поверсі немає дівчат вашого віку. Лише пенсіонери та сім'ї із маленькими дітьми.

- Добре, дяякую.

         Хлопець попрямував до сходів та швидко побіг униз.

- Отже вона, або вище, або нижче, - задумливо мовив Арман.

- А ти крутий, - реготнув Ентоні, - вона що, дійсно загубила браслета?

- Ні, - Грін покрутив різнокольорову мотузочку на пальцях, - це Рейгєн.

         Діас не відповів. На мить поверх занурився у мовчання.

- Ставлю на низ, - порушив тишу Арман, - це логічніше, аніж бігти нагору.

         Уся команда почала обережно спускатися донизу. Двоє хлопців зупинилися на одинадцятом поверсі. Інші пішли далі. На десятому поверсі увагу хлопців привернув зсунутий килимок.

         Арман піднявся на майданчик між поверхами та показав жест: йдіть всі сюди. Банда зібралася біля дверей. Ентоні указав всім на те, як лежить килимок тут, та як лежать усі інші. Хлопці кивнули. А Мейлін, тим часом, ледве не прикипіла до дверей, майже не дихаючи від переляку.

         Мартін мовчки підійшов ближче та натиснув кнопку дзвоника. Мейлін ледве не впала від несподіванки. Переслідувачі трохи постояли біля дверей і вже тільки-но почали спускатися донизу, як з вішака у квартирі дівчини впала зачіплена нею парасолька. Хлопці все зрозуміли та повернулися.

- Гей, - покликав Ентоні, - краще відчини, бо все одно ж зламаємо та увійдемо.

         Мейлін притихла. Вона обережно відлипла від дверей та попрямувала до кухні. Там Марс озброїлася сковорідкою і стала чекати.

         Арман подивився на товарищів та показав жестами, що було б непогано перевірити наявність сусідів. Метушливий Ентоні витягнув із сумки  пачку листівок. У вільний час хлопці підробляли тим, що роздавали флаєри. Мартін продемонстрував великий палець. А Деніел вже дзвонив у перші двері.

         За підсумком сусіди були вдома лише в одній квартирі. Це був молодий хлопець, зайнятий якимось своїми справами. Як тільки останній сховався за дверями своєї квартири, Арман дістав відмичку та почав колупатися нею у замку.

         Секунди тривали майже вічність. Мейлін стояла за луткою. Сковорідка застигла в її руках. Від очікування дівчині стало моторошно.

         Клацнув замок. Марс напружилась ще сильніше. На щастя до квартири увійшов лише один з банди, Мартін. Інші залишились сторожити.

         Хлопець одразу попрямував до кухні, де моментально отримав сковородою по голові. Мейлін старанно намагалась укласти хлопця на підлогу як можна тихіше. Прислухалась – ніякої реакції з під'їзду. Тоді Марс кинулась до одного з кухонних ящиків та вийняла звідти мотузку для білизни. Нею дівчина нашвидкоруч зв'язала кривдника, після чого схопила його за ноги та потягнула до величезної шафи-купе. Як тільки дверцята зачинились, Мейлін повернулась на початкову позицію, подумки загнувши один палець. «Ще троє…» - подумала вона.

         Поки інші члени банди очікували на результат, Мейлін повернулася із відром води та розлила рідину на й без того слизький ламінат. Трошки подумала і попрямувала до батьківської спальні – розлила у дверному проході трохи олії для гоління, котру вона перед цим у великій кількості додала до відра. Далі вона відчинила дверцяти шафи у коридорі. Сумка матері стояла на самому видному місці. Марс видихнула і запустила у неї руку. Дівчина завжди негативно відносилася до копирсання у чужих речах, але наразі це було питання життя і смерті. Рука намацала невеличкий балончик із паралітичним газом. Його вміст, трапляючи на шкіру, дуже швидко всотувався й призводив до тимчасового паралізування тіла. В голові чомусь майнула думка, що матері слід бути трошки обачніше із такими речами. В цей момент хтось посмикав ручку дверей. Мейлін миттєво кинулась на позицію, ледве не послизнувшись на своїй пастці. Сховавшись за аркою, дівчина приготувалась.