Чарівна свічка і хуртовина

Жили в лісі матір і малий син. Жили вони бідно, окрім малої хатинки у них нічого не було: ні худоби, ні поля, ні комірчини із запасами. А тут ще матір здолала важка хвороба, да так, що останнім часом і піднімалась рідко з ліжка. Благо, допомагала родичка, що жила за кілька кілометрів в селі: дасть зо дві буханки хліба, овочів яких, велике щастя - каші, то ділили їжу терміном на тиждень, щоб з голоду не померти. А в лісі не прогодуєшся, панувала сувора зима..

Одного вечора звернулась мама тихим, кволим голосом до сина:

- Піди Сергійко на вулицю, та далеко не відходячи од дому, повідтинай сокирою гіляччя, бо піч уже скоро не буде чим палити.

- Добре мамо.

Важко і смутно було дивитись синові на хвору матір та при ній старався не показувати свого розпачу. Швидко надягнув стару, завелику батьківську шубу, шапку, чобітки, взяв до рук сокиру й схопивсь за ручку дверей, та тут матір його спинила:

- Синку, вже вечір, а там темрява близько. Візьми на печі, в правому кутку, замотану в тканину свічку, і якщо де при роботі сильно замерзнеш, розітри руку одна об одну і обійми долонями гніт свічки і вона тобі на твоє тепло, віддячить своїм теплом.

Послухався Сергій маму, роззувся швиденько, знайшов свічку, трішки повертів її в долонях, зацікавлений таким чудодійним предметом, і сховавши за пояс ввийшов на вулицю.

А ззовні гулко розгулялася хуртовина, да так, що трохи не збивала з ніг. Сергію було нікуди діватись, схиливши голову, та високо піднімаючи коліна, аби долати кучугури, пішов у ліс. Порубав він все низьке гілляччя поряд ще в минулий місяць, то й треба було прямувати подалі від хатини. Старався не втрачати з погляду дім, часто обертався і дивився на нього, допоки не спіткнутвся об довгі поли шуби і не гепнувся обличчям в сніг. А хуртовина, немов цього і чекала, як налетить на бідного хлопця, да так дмухає, що й не сила підвестись. З третього разу тільки вскочив нажаханий хлопець на ноги, та й то в одній сорочці, штанях з чобітьми. Велика шуба легко злетіла, а за нею шапка. Тільки но, хлопець нахиливсь за верхнім одягом, котрий вмить окрашувався в білий колір, як почув чиїсь важкі кроки, оглянувся, а над ним поряд стояв величезний бородатий чоловік з посохом в руці, і звівши густі брови суворо на нього дивився. Закричав Сергій, не тямлячи себе зі страху, розвернувся та давай бігти, зовсім згубивши всякий орієнтир, ледь оминаючи могутні стовбури дерев.. Пробіг він не довго, не сила була, знову спотикнувся і впав на землю. Підняв голову плачучи і тихо гукаючи маму, та нічого не видно через хурделицю, один сніг все застиг, а вітер невблаганно шмагав тіло.

Подумав хлопець, що тут його погибель і так йому жалібно стало, і більше не за себе, а за маму, котра також без нього, лежачи помре.. Та згадав він, що мама дала йому чарівну свічку, потягнувсь рукою до пояса, дістав, встромив її в замет, подмухав в замерзлі долоні, потер їх між собою і обійняв ними гніт свічки. І відчув як чудодійне тепло розпливається не чутливими пальцями, далі розтікаючись по тілу. Розімкнув долоні і справжнє сонячне світло вдарило йому в очі, сяючи і розповсюдившись на ближчі десять -двадцять метрів, перетворивши засніжену землю на родючу літню галявину. Хлопець з подиву аж зойкнув, не вірячи побаченому. Та відчуття тіла його не обманювали, зігрівся він вмить і, навіть, енергії набрався.

Сидів так хлопець над свічкою, боячись повурухнутись, аби бува чари не розвіялись, як поряд його літньої галявини пробігав борсук, весь припорошений в снігу та ховаючи очі від хуртовини. Заголосив він до хлопця..

- Хлопчику, впусти мене, хоча б, на хвильку погрітись, бо не дійду до дому, замерзну, а там діти, жінка мене чекають..

- Заходьте пане та грійтесь.. - Ні хвилі, не роздумуючи відповів хлопець.

Забіг радісний борсук, та як почав вертітись на зеленій травичці, мордочку підставляти до сяйва, потягуватись що є сил. І так не тямлячись від радості перевів подих борсук, опісля встав на чотири лапи й з вдячністю поглянув Сергію в очі.

- Врятував ти мене хлопче, то і я тобі віддячу. Люблю запасати їжу на зиму, та й так що і людям добрим хватить. Бери цей мішок їжі, та будь ситим і дужим. - І з'явився не відомо звідки перед хлопцем величезний мішок набитий всяким їдлом, від булочок з повидлом до ковбас.. А борсук тим часом покинув літню галявину і зник у хуртовині.

Сильно зрадів хлопець дарункові такому, та й жалів, що не встиг подякувати щедрому борсуку. А як же мама зрадіє, й сама поїсть смачної, ситної їжі. Відламав краєчок булки, та й давай жувати..

Як почув він з - за літньої галявини, що звернувсь до нього залізний, дещо хриплий голос.

- Хлопче впусти на хвилину погрітись на галявину, іду з братами з далеку, і дорога ще далека лежить, згинемо в цій хуртовині, якщо подих не переведемо.

Хлопець підняв очі і побачив, що на краю хуртовини стоять п'ятеро дужих, статних вовків. Хлопцю перебило подих, да так, що їжа випала йому з рота.. Та не посмів він відмовити

- Так.. - Тихо й перелякано вимовив хлопець.

Вовки побачивши страх хлопця, забігли лише на край галявини, припали животами до зеленої трави та й собі давай тягнутись носами до свічки, що давала сонячне проміння. Відпочивши, набравшись сил, заговорив знову вожак:

- Дякуємо хлопче за доброту твою, і хочемо тобі віддячити ножем, котрий ти бери з собою куди б не пішов. То й не торкнеться тебе зло принесене звіром, чи людиною, чи бува якою іншою істотою. Волітиме оминати. - І з'явився поряд хлопця ніж в чохлі.

Вовки вже розвернулися та переступили літню галявину, як Сергій набравшись сміливості крикнув їм у спину:

- Вовки - брати, візьміть в дорогу їжі, в мене ковбаса є й м'ясо різне.

Вожак обернув голову до хлопця:

- Від дарованого м'яса в нас зуби тупляться, ми самі собі їжу вполюєм.

Та й зникли п'ять дужих вовків в хуртовині. Ще кілька хвилин хлопець приходив в себе, не вірячи, що це з ним відбувається насправді, як знову почув голос з - за галявинки.