Глава 12

Ніка

Я дуже довго думала, як краще поводити себе з Власом. Чесно, в мене були різні варіанти. Спочатку взагалі була налаштована стати найнестерпнішою дружиною із заскоками, що і мертвого до нервового тику доведуть. А потім я зрозуміла, що так тільки собі й зроблю гірше, адже в цьому випадку мені доведеться постійно заходитися біля Гордича. А це може призвести до поганих наслідків.

І ось тоді я раптом подумала, що даремно все так ускладнюю. Якщо вже так вийшло, що я погодилася жити з демоном ці три тижні, то це ж ще не означає, що я маю з ним спілкуватися.

Вирішила – зробила.

Вже три дні я успішно його ігнорую.

Але ж чорт! Я ж навіть не думала, що це й для мене буде настільки важко!

Гордич – він же тепер навмисне став мене ще більше провокувати. Коли вдома, постійно намагається бути поряд, говорить до мене ще більше, усміхається, компліменти робить, а сьогодні – взагалі перейшов всі межі дозволеного.

Отже, збиралася я собі спокійно на зустріч з Сіворським старшим (молодший досі мене ігнорує, тож я вирішила хоча б з його батьком поговорити), саме обирала, що мені одягнути, стоячи при цьому в одному шовковому халатику, коли в гардеробну кімнату неочікувано заявився Гордич. 

Перша моя реакція – накричати на нього, адже він не має права ось так от вриватися, коли я неодягнена. Але все ж змогла стриматися. Однак, далі – стало гірше. Побачивши, що я ніяк не реагую на нього, він пройшов вглиб, привітався зі мною, а потім без сорому почав при мені переодягатися. Я хотіла вийти, щоб не дивитися на це шикарне, гм, тобто ганебне дійство, а потім зрозуміла, що саме цього він і добивається! Хоче переконатися, що він досі мене хвилює.

Ну, давайте будемо відверті, мій стан дійсно був далекий від спокою. Я намагалася не дивитися на Гордича (хоч це в мене і не дуже виходило), але ж він навмисне розтягував весь процес. І при цьому безцеремонно підморгував, як тільки помічав мій погляд. Через це я розізлилася на себе і вирішила, що потрібно швидко знайти потрібний мені одяг і демонстративно піти збиратися у ванну. Однак план виявився провальним.

Поясню.

Я сьогодні хотіла одягнути улюблений оверсайз светр синього кольору, але забула, що розкладаючи свої речі, здуру запхнула його на найвищу поличку. Запхнула я його легко, адже тоді в мене був надійний помічник у вигляді стільчика, але зараз цей помічник спокійно собі стояв на своєму звичному місці в кімнаті, а без нього дістати светр – це реальна проблема.

Ні, я дівчина вперта, тож, звісно, спробувала дотягнутися до бажаного предмету одягу, однак вперта – не означає дурна, тому майже одразу я зрозуміла, що успіхом моя спроба не закінчиться. Тоді почала думати, чи не одягти мені щось інше, коли це сталося...

Я навіть не почула, як Гордич зробив крок у мою сторону, але дуже гостро відчула, яка через мить гаряче тіло щільно притиснулося до моєї спини. Гаряче і досі неодягнене тіло! Крізь тонку тканину халатика я відчувала кожен вигин, кожен м’яз, який напружувався від його рухів. Рвано дихаючи мені в потилицю, Влас підняв руку і з легкістю дістав той самий синій светр, який мені був потрібен.

Бачить Бог, мені ще ніколи в житті не було так важко зберігати самовладання! 

Щоб не видати того, який буревій вирував у мене всередині, довелося затримати дихання і стиснути кулаки, вп'явшись нігтями в долоню майже до крові.

– Це шукала? – спитав, майже торкаючись губами мого вушка.

І тут тіло мене повністю підвело, адже по ньому всьому одразу побігли мурашки, які я не могла контролювати.

Я знала, що це був повний провал, та все ж начепила на обличчя маску незворушності, а потім спокійно взяла свою річ з рук демона і, не обертаючись, вийшла з кімнати.

І тільки діставшись ванни, я змогла нарешті хоч трохи розслабитися. Дихання майже нормалізувалося, а про критичний рівень збудженості, який викликали дотики Гордича, нагадувало лише досі розхвильоване серцебиття і руки, які чомусь не бажали переставати тремтіти.

***

Зустріч з Ярославом Івановичем пройшла краще, ніж я могла собі уявити. Він зустрів мене, наче це не я “кинула” його сина біля вівтаря. Як мені потім стало відомо, Сіворський старший навіть не був свідком цього, адже так склалися обставини, що вони з дружиною не встигли приїхати вчасно, а потім взагалі подзвонив Лук’ян і сказав, що більше не потрібно їхати.

– Все, що між вами відбувається – це ваші справи, Вероніко, – сказав мені Ярослав Іванович, коли я спитала, чи не злиться він на мене. – Я знаю, що ти не дуже хотіла цього шлюбу, тож, можливо, це навіть на краще. Однак маю попередити, що Лук’ян зі мною не згоден. Та, повторюся, ви з цим самі маєте розібратися, а я маю для тебе інше завдання. І дуже сподіваюся, що ти мені не відмовиш.

Скажу чесно, що дуже напружилася, почувши про якесь таємне завдання від чоловіка, який ледь не став моїм свекром, адже розуміла, що не зможу йому відмовити. Не після всього, що сталося.

Виявилося, що він хоче, аби я проконтролювала виконання внутрішніх робіт в його новому готельному комплексі. Так, до речі, він все ж домовився про співпрацю з Фієрі, і саме зараз проєкт, над яким ми з Власом працювали, активно реалізовується.