Глава 8

Влас

Вона в шоці.

В шоці і хоче мене вбити.

І що, ви думаєте, роблю я? Стою і радію, посміхаючись на всі тридцять два. 

Навіть не віриться, що у нас справді все вийшло. Коли в голову прийшов цей план, я до останнього думав, що щось піде не так. Все чекав якоїсь підстави, але... Все пройшло, як по маслу. Наче сам всесвіт нам допомагав, тож тепер Хоменко – моя дружина. Офіційно і точно. Хоча заждіть... Яка ж вона тепер Хоменко? Пані Гордич вона! 

Чорт, а це дійсно круто звучить!

– Можете поцілувати дружину, Властиславе, – наче з туману, долинув до мене голос церемоніймейстера.

Поцілувати? Це я завжди за.

Усміхнувся ще ширше і почав нахилятися до моєї злої на весь світ білявки.

– Гордич, не смій, – прошипіла до мене, виставляючи долоню, а потім стиснула губи в тонку нитку.

– Пані Гордич, не забувайте, що на нас зараз дивляться всі гості, – тихим голосом звернувся, а потім взяв її за талію і нарешті впився в солодкі, гарячі і такі бажані губи.

Ніка не очікувала такого натиску від мене, тож розгубилася і на декілька митей все ж відповіла на поцілунок. Я вже подумав, що це мені ще один такий подарунок долі, коли несподівано відчув різкий біль і металевий присмак, який виник після нього. От вже ж. Вкусила і навіть не приховує свого задоволеного погляду. 

– То тепер ти любиш жорсткіше? – тихо спитав біля самого вушка. – Я запам’ятаю, – і відсторонився, не забуваючи при цьому підморгнути.

Ніка після цього аж почервоніла від злості, але відповісти нічого не встигла, адже до нас поспішили наші гості. 

– Вітаємо, – першими до нас підійшли Андрій та Рита. – Бажаємо щасливого, гм, подружнього життя, – промовив дядько, а потім наблизився до мене впритул і тихо промовив: – Я тебе ніколи в житті не бив, але дивлячись на обличчя Ніки зараз – вперше захотів. Мені потрібні пояснення, Власе.

Мда... Потрібно було дійсно йому все пояснити раніше, але з цією паперовою тяганиною взагалі забув. Ну, думаю, коли він про все дізнається, то точно змінить гнів на милість, а потім, можливо, ще й допоможе у моїй справі.

– Поговоримо пізніше. Ти все зрозумієш, – відповів йому.

Дядько подивився на мене суворим поглядом, а потім зі словами: "Радий тебе знову бачити", повернувся до Ніки. В цей час Рита зайняла його місце біля мене. Поки і вона не почала мене лаяти, поспішив першим заговорити.

– Пройшло навіть більше, ніж рік. Цього разу я її не втрачу. І іншого вибору в мене не було.

– Сподіваюся, ти знаєш, у що вліз, Власе, – з тяжким видихом сказала мені. – Можу тільки побажати успіху. Він тобі точно знадобиться.

Я вдячно їй усміхнувся, а потім помітив, що до нас вже готуються підійти якась жіночка поважного віку і молоденька дівчинка. Ага, отже, це славнозвісні Лариса Михайлівна і Дарина.

Бабуся Ніки подивилася на мене таким різким поглядом, що мені аж ніяково стало. Добре, що я вчасно зрозумів, що це така незвичайна перша перевірка, а тому мужньо витримав цей її погляд, а потім взагалі усміхнувся наймилішою усмішкою, на яку тільки був здатен. Лариса Михайлівна гмикнула, покачала головою, а потім підійшла ближче до Ніки і щось їй сказала. Гм, мабуть, це гарний знак. Чи ні?

У цей час Дарина, яка не могла не підіймати настрій одними своїми смішними кучерями, стала поряд зі мною, подивилася на мене підозрілим примруженим поглядом, а потім спитала:

– Отже, ти Влас?

– А ти Дарина? – відповів їй, підморгнувши.

– Відповідь питанням на питання – не дуже оригінально, – проговорила вона, не перестаючи мружитись. А потім раптом нахилилася ближче і пробурмотіла, щоб Ніка не чула: – Хід з підміною Лук’яна оцінила. Я на твоєму боці.

І відійшла від мене.

Так, задається, я вже щиро полюбив цю дитину! А я ще боявся, що вона може мене не прийняти, а тут... Такий стратегічно важливий союзник – це дуже круто. Ще б дійсно Ларису Михайлівну підключити, і тоді Ніка точно довго не зможе злитися.

Не встиг я ще отямитися від зустрічі з новими родичами, як до нас вже спішив Дан.

– Сестричко! – у своїй улюбленій безцеремонній манері мало не прокричав до Ніки, а потім поліз обійматися. – Завжди мріяв про старшу сестру.

– Ти вже маєш старшого брата, тобі мало? – скептично перепитав в нього, дивлячись, як в Ніки витягується обличчя від здивування.

– Ой, ну не починай, – закочуючи очі, відповів. – Дай краще мені сестрою налюбуватися.

– Сестрою? – не стримала здивованого вигуку Ніка. – З яких пір в тебе є молодший брат? – спитала в мене, а потім, ніби отямилася, і демонстративно відвернулася.

– Даніель, – тим часом проговорив до неї Дан і поліз цілувати руку. – Завжди до ваших послуг, синьйорино.

Я бачив, що Ніка хоч і шокована тим, що відбувається, але все ж не змогла стримати усмішки. От є в Дана щось таке, що притягує всіх та кожного.

– Потім поспілкуєтеся, – сказав до нього, помітивши, що до нас хоче підійти соціальний працівник. – Зараз – не час.