Глава 6

Ніка

– Ніко, ти з дуба рухнула? Яке заміж? – шоковано перепитала мене Дарина.

Так, я наважилася і все ж відповіла згодою на пропозицію Лук'яна, про що йому сьогодні й повідомила. Чому так поспішала? Ой... Причина банальна – поспішала, щоб не передумати. 

– Дарино, так потрібно, – відповіла, намагаючись зберігати спокій.

– Кому?! – емоційно вигукнула. 

– Тобі! Нам! 

– Мені?! Та я краще знову на вулиці буду жити, ніж ти заради мене зв’яжеш своє життя з некоханим.

– Не говори таких дурниць, будь ласка. І здається мені, що ти перечитала любовних романів. Дарино, в житті не завжди все вирішує кохання. Зараз – мені головне, щоб ти залишилася зі мною. Вважай, що я роблю це для себе. Ось так. Егоїстично не хочу тебе відпускати,

Я й так ще до кінця не змирилася, що доведеться знову вийти заміж, а тут ще й Дарина на болюче місце давить.

– Ніко, але ж… 

– Ніяких “але ж”. Ти хочеш зі мною залишитися?

– Так, але ж…

– Тоді розмова закінчена. Ми обоє розуміємо, що це єдиний вихід. Тим більше – Лук’ян не найгірша кандидатура. Та й я думала, що ви гарно поладнали. Чому тоді ти так проти нього?

– Не проти, просто... Я знаю, що ти не хотіла з ним бути. А тепер – відчуваю себе винною, що тобі доводиться жертвувати своїм життям заради мене, – вже з меншою войовничістю відповіла мені.

– Дарино, – підійшла до неї ближче і обійняла за плечі. – Ти – найкраще, що зі мною сталося в житті. І ні, я не “жертвую” своїм життям. Я роблю так, щоб мені воно дійсно було в радість. Ти будеш біля мене, а Лук’ян… Раптом у нас справді все вийде?

– Ти сама в це віриш? – скептично перепитала.

– Вірю, – намагалася сказати якомога впевненіше, хоча сама, звісно, не була настільки переконаною у власних словах. – Все буде добре, – усміхнулася їй. – Через декілька днів ми з Лук’яном офіційно оформимо шлюб, а потім – я нарешті отримаю на руки документи, які узаконять твоє перебування поряд зі мною. Зрозумій, я дійсно цього хочу.

– А якщо ти потім пожалкуєш? – не задавалася Дарина. – А якщо Лук’ян буде до тебе погано ставитися? А якщо… Влас повернеться?

– Дарииино! Влас – це минуле, яке я хочу забути. А ось ти і Лук’ян – моє майбутнє.

Так і знала, що моя розповідь про Гордича ще вилізе боком.

Чому я взагалі розповіла їй про нього? Ну... Довелося. Коли Дарина повністю відкрилася мені, я не могла не відповісти їй тим самим. Саме тому після її розповіді про смерть мами і про все, що відбулося у її житті після цього, мені теж довелося відкривати душу і зізнаватися, чому я насправді поїхала з Києва. Ну, будемо відверті, "поїхала" не дуже підходить до моєї ситуації, але й слово "втікла" я вживати не хочу. Звісно, деякі деталі я все ж залишила при собі, але загальну картину про наші стосунки з Гордичем їй описала.

Дарина слухала мене, намагаючись не пропустити жодного слова, але після – майже ніяк не відреагувала. Ні, в силу свого юнацького максималізму вона облаяла Гордича, але не стала далі роздувати цю тему. А потім все змінилося. Вона начиталася підліткових любовних романів і... Коротше, вирішила, що наша історія з Власом точно не закінчена. Типу так не повинно бути, тож ми з ним обов'язково ще зустрінемося. І ніякі докази, що мені це не потрібно – не діяли. Дарина кивала головою, а потім таємничо усміхалася і поверталася у світ своїх романтичних героїв.

Загалом, думаю, не потрібно уточнювати, чому я в цей момент вирішила не розповідати їй про нову зустріч з Власом, адже після цієї інформації – вона точно не прийняла б мого весілля з Лук'яном.

– Ти абсолютно впевнена? – спитала мене.

– Абсолютно.

– Прям максимально впевнена?

– Максимально, – з усмішкою відповіла.

– Ну гаразд… – важко зітхнула, а потім вже радісніше продовжила. – Тоді… Чур я буду подружкою нареченої! 

– Добре, – сказала, не стримуючи сміху. – Але май на увазі, що весілля, як такого, не буде. Тихо розпишемося і все. 

– Ну от, – зі страждальним видихом відповіла вона мені. – А я вже думала, що вперше в житті на справжньому весіллі побуваю.

Не втрималася і гмикнула. Звісно, я можу її зрозуміти, адже сама в дитинстві завжди мріяла на таких гуляннях побувати, але це не наш випадок. Все буде суто формально. Це була моя головна умова, коли ми з Лук'яном обговорювали всі деталі. Врешті-решт у нас взаємовигідна домовленість, тож який взагалі сенс все ускладнювати?

Лук’ян погодився з моїм рішенням, але все одно вніс деякі правки. І головне так майстерно їх мені аргументував, наче дійсно справжній політик. Напевно, все ж не дарма він йде в цю справу. Хист у нього точно є, але добре це чи погано – я ще не вирішила.

***

Так, ну розмову з Дариною пережила, тепер – бабуся. Якщо друзям я вирішила повідомити трохи пізніше, то з моєю Ларисою Михайлівною таке точно не “проканає”.

І, як виявилося, переймалася я не дарма, адже такої мозковиїдальної оповіді я не чула вже дуже-дуже давно. Бабуся була категорично проти цього мого рішення і всіма можливими методами намагалася мене переконати відмовитися від задуманого. Я чесно трималася до останнього, але потім – не витримала і сказала, що нічого скасовувати не буду. А потім ще й нагадала, що у мене після смерті батьків хоча б вона була, а в Дарини – немає нікого. Після цього спитала, чи варто мені дійсно відмовитися від рішення і забути про дівчинку, наче її й не було? Чи все ж продовжити боротися до останнього, як і завжди вона сама мене вчила? Бабуся промовчала, а потім все ж змирилася з неминучим.