Глава 5

Влас

Наречений?

Який ще, до біса, наречений?

Ні, я, звісно, не повірив її словам, але сама тільки думка про те, що моя Хоменко може зв’язати своє життя з кимось іншим – виводила мене з себе. Знаю, що пройшло вже багато часу. Знаю, що сам винен в тому, що мене не було поряд, але ж… Інколи деякі обставини сильніші за наші бажання.

Взагалі я навіть не повірив своїм очам, коли побачив її сьогодні. Вона так змінилася ззовні, але при цьому – залишилася моєю впертою та ніжною дівчинкою всередині. І в той момент, коли вона на декілька секунд підкорилася моєму поцілунку, я переконався...

Не забула…

Вона нічого не забула і досі тягнеться до мене, хоч і з усіх сил противиться цьому тяжінню.

Подумати тільки… Ще вчора я був в Італії і тільки мріяв про нову зустріч, а вже сьогодні – поряд з нею. До речі, це вийшло випадково. Ні, я знав, що вона повернулася в Київ, але не очікував зустріти на цьому благодійному вечорі. Насамперед тому, що й сам не мав на ньому бути. І якби Андрій в останній момент не переклав на мене цю відповідальність, я б зараз просто відсипався після перельоту.

І тепер я просто неймовірно вдячний дядьку за цю маленьку “підставу”, адже вона – подарувала мені набагато більше. Подарувала те, на що я навіть не сподівався. Подарувала впевненість в тому, що цього разу ми з Хоменко отримаємо зовсім інший фінал. І хоч наша перша зустріч вийшла не такою, як я планував, але це навіть на краще. 

Думки перервав дзвінок телефону. 

– Не спиш? – спитав Дан веселим голосом.

– Ні, –  зі сміхом відповів. – Не повіриш, але я навіть не вдома.

– І куди тебе цього разу занесло? Що не витримав і одразу поїхав до своєї білявки? – звісно, він це спитав, адже не так давно я розповів йому, чому так хочу повернутися додому.

– Ти майже вгадав.

– Чекай… Що реально? Ні, я знав, що в тебе дах давно рве за нею, але щоб ось так одразу. Здивував, брате. І що вона? Мені вже чекати запрошення на весілля?

– Якби ж все було так просто, – гмикнув. – І ні, якщо чесно, я не сподівався, що ми так швидко побачимося, але доля вона така цікава штука. Сама нас звела.

– Ха, мені вже цікаво послухати цю історію детальніше.

– Трохи пізніше, малий. Ось приїдеш – я все тобі й розповім.

– Що, вже скучив, старий? – хитрим голосом спитав.

– Аякже. Майже добу тебе не бачив.

– Ой, тоді мої слова тебе потішать. Я приїду за декілька днів. Викладач дозволив раніше скласти екзамен, тож я вже вільна пташка.

– Сумніваюсь, що він просто “дозволив”, – скептично відповів. – Скоріше, це хтось вирішив його заохотити до правильного рішення.

– Ой, не починай тільки. Коротше, чекай на мене.

– З нетерпінням чекаю, – гмикнув.

– І про квартиру не забудь, – поспішив додати Дан.

– Не забуду, – не втримав сміху. – Не переживай, не доведеться тобі зі старшим братом жити.

– Супер, тоді я завтра наберу тебе.

І поспішив закінчити розмову.

Так, тут потрібно уточнити, що я дійсно говорив зі своїм меншим братом. Братом, з яким я познайомився всього рік тому. Але давайте про все по черзі.

***

Той день, коли я відпустив Ніку – я пам’ятаю дуже погано. Тоді я дозволив собі напитися до такого стану, в якому взагалі не відчував реальність. Але вже на наступний день – зрозумів, що це не вихід. 

Звісно, я міг би і далі упиватися алкоголем, щоб не думати про найбільшу поразку в своєму житті, але це був би прояв слабкості, який я не міг собі дозволити. Я на певний період відпустив свою вперту білявку, але це не означало, що я більше не буду брати участь в її житті. 

Зовсім скоро я дізнався, що Ніка тепер буде жити у Львові і працюватиме в новій компанії Сіворського молодшого. Якщо чесно,  цей факт мене здивував, адже до цього я взагалі не знав, що в олігарха є діти. Але це неважливо. Важливим було те, що мені необхідно було знати, що з Нікою все добре, а для цього – потрібно було допомогти їй влаштуватися на новому місці.

Коротше, не буду вдаватися в деталі, але з допомогою Рити я зробив так, що Ніка орендувала квартиру мого гарного знайомого, який зараз живе в Києві. Коли з питанням житла було вирішено, я почав шукати інформацію про Лук’яна Сіворського. І не скажу, що мені сподобалося те, що я про нього дізнався. 

Молодий успішний менеджер, жив за кордоном, холостяк… Останнє мене особливо напружило, але раніше часу вирішив не гарячкувати. Крім цього, я дізнався, що у професійному середовищі про нього відзиваються не дуже тепло, адже він любитель не зовсім чесних методів боротьби з конкурентами. Так, під його керівництвом компанії вибиралися з дна на самий верх, однак цей шлях був надто сумнівним. Звісно, це тільки чутки, але ж не на рівному місці вони взялися.

Аналізуючи всю наявну інформацію, я ніяк не міг заспокоїтися. Навіть робота не допомагала відволіктися від нав’язливих думок про те, що Ніка зараз поряд з цим незрозумілим типом. Я ревнував, я злився, я… сумував. Сумував так сильно, що мене просто ламало зсередини. І тоді я не витримав.