Глава 2

Це був звичайний літній день. Вихідний.

Як я вже казала, я любила просто гуляти і заходити в різні парки, де збиралися на тільки звичайні люди, але й різні митці. Вони, до речі, часто могли запропонувати намалювати перехожих за окрему плату, або ж виставляли вже готові роботи на продаж.

І ось одного разу йшла я собі спокійно таким парком, аж тут переді мною відкрилася така картина: дорослий мужик хапає малолітню дівчинку "за шкірку" і починає кудись тягнути. Я тоді ще не знала, в чому був конфлікт, але й не зробити нічого не могла

В декілька кроків я опинилася біля дівчини.

Декілька місяців тому

– Ось ти де, мала зараза, – на емоціях викрикнула, сама собі дивуючись. – Зранку її шукаю, а вона знову за своє! 

– Ви з нею знайомі? – гаркнув до мене той мужик, а дівчинка дивилася при цьому настільки зляканим поглядом, що в мене аж сльози на очі навернулися.

– Звісно, – намагалася говорити якомога впевненіше, хоча всередині вже панікувала не на жарт. – Сестра моя молодша. Приїхала до мене в гості і давай вдавати з себе бунтарку. Сперечається і тікає постійно! Сил вже немає! Ці підлітки... Дякую, що затримали її, але далі я розберуся сама.

– Точно? – зі скепсисом перепитав чоловік, а я активно закивала головою у відповідь, як той песик на панелі приладів. – Тоді забирайте її і краще наглядайте, щоб не лізла на чужу територію.

Чужу територію?! Це я що… Натрапила на бандитів?! Ой, Ніко, у що ж ти ув’язалася на свою голову?! Але втамувавши збите дихання, я відповіла:

– Звісно! Тепер – ні на крок від мене. Зрозуміла, ееее… – як же її звати? 

– Так, я буду слухатися, – раптом прийшла мені на поміч дівчинка. – Точно-точно, чесно-чесно.

– Тоді ми підемо? – обережно спитала в чоловіка.

– Мої роботи! – викрикнула незнайомка. – Ем… Тобто, ти ж знаєш, дорога сестричко, що без них я нікуди не піду, – і подивилася на мене, як той кіт зі Шреку. От вже!

– Так, роботи… Ми заберемо? – спитала в чоловіка, що досі спостерігав за нами ворожим поглядом. 

Через хвилину він кивнув, а дівчинка почала збирати розкидані малюнки і пусті полотна, а потім швидко склала їх в тубус. Тільки вона потягнулася до мольберта, як чоловік помахав головою.

– Буде вам наука на майбутнє, – сказав, забираючи його. – Одній – щоб краще дивилася за сестрою, а іншій – щоб не лізла туди, де їй не місце.

– Але ж… – пискнула дівчинка.

– Добре-добре, – перебила її і потягла на вихід з парку. – Ми все зрозуміли.

Дівчинка поряд пихтіла і кривилася від незадоволення, але мовчала.

– Хух, – промовила я, коли ми відійшли на безпечну відстань від страшного мужика. – Оце так громила, – і почала нервово сміятися. Мабуть, стрес так подіяв.

– Ти чого полізла? – раптом сказала незнайомка і зовсім не ласкавим тоном.

– Варто було дозволити йому тебе кудись відтягти?! Ти хоч уявляєш, що він міг з тобою зробити?! – не втримала емоцій.

– Не зробив би, – насупилася вона. – Я б викрутилася.

– Викрутилася б… – фиркнула у відповідь.

А потім вирішила краще її розглянути нарешті.

Років 13-14, не більше. Аж занадто худорлява. Одягнена… М’яко кажучи, не дуже. Зношена джинсова куртка, прості бавовняні спортивні штани сірого кольору, що були точно на декілька розмірів більші, ніж потрібно, кеди… Теж не першої свіжості. У неї було довге світло-русяве волосся, яке вона зібрала у недбалий хвіст, а також привабливе, але надто бліде, обличчя з неймовірними зеленими очима. Чимось вона навіть нагадала мені Соломію. Може, тому я не змогла пройти повз?

Ще раз обдивившись всю картину, я зрозуміла, що дівчинка, скоріше за все, з неблагополучної сім’ї.

– Як тебе звати? – спитала в неї, вмить посерйознішав.

– А тобі яке діло? – знову огризнулася, але потім продовжила більш спокійно. – Гаразд, я дякую, що допомогла, але тепер – я сама по собі, а ти йди по своїм справам.

– Слухай, а ти що там взагалі сама робила? Де батьки? Можливо, мені варто поліцію викликати? – вирішила зайти з такої сторони, щоб подивитися її реакцію і продумати далі поведінку.

В дівчинки одразу в очах виник страх, але вона всіма силами намагалася мені його не показати. 

– Викликай, – грізно відповіла, подивившись мені прямо в очі. – В тебе на мене нічого немає, зрозуміла?

Зрозуміла, мала, але не те, що ти думаєш.

– Так, ми не з того почали, – спокійніше промовила, адже зрозуміла, що тут потрібен тонкий підхід. – Привіт. Я – Ніка. І я хочу тобі допомогти, адже бачу, що тобі це справді необхідно, – і протягнула до неї руку для вітання.

Вона дивилася на неї скептично, та все ж...