Глава 24

Ніка

Відчуваю себе якоюсь несповна розуму, адже сиджу в себе в кабінеті і просто посміхаюся на всі тридцять два, згадуючи останні декілька днів.

Влас.

Ми майже весь тиждень провели, не відлипаючи один від одного. І чим більше ми проводили часу разом, тим більше я дивувалася тому, що всього місяць тому я ненавиділа його. В мене таке відчуття, що того демона, який обвинувачував мене у всьому і одразу, ніколи не існувало, адже зараз Влас поводить себе зовсім інакше. Немов незнайомець якийсь. Ну справді.

Цікаво, чи завжди він таким був? І чи могло у нас вийти щось раніше, якби ми… Ну, не знаю… Якби якось по-іншому познайомилися, чи що?

Але минулого не повернути, а майбутнє – повністю в наших руках.

І своє майбутнє я поки бачу тільки поряд з Власом, як би це банально й не звучало.

Боже, уявляєте? Я просто закохалася, ніби школярка якась. Повністю прийняла цей факт в ту хвилину, коли він влаштував мені “новий” день народження.

Я просто не очікувала такого. Всі одинадцять років люди, що знали про аварію, вмовляли мене почати знову святкувати, не дивлячись на трагічні обставини. Вони просто не розуміли, що це неможливо, і не хотіли мене чути, тож з часом я просто стала проводити цей день наодинці, щоб не вислуховувати підбадьорливих промов. І тут… Влас з його божевільною пропозицією. Він перший, хто не став мене повчати, а просто запропонував інших вихід. Не скажу, що буде просто ось так взяти і переналаштуватися, але… Тепер цей день справді став для мене особливим. Завдяки йому… Тому, кого я ще недавно називала своїм особистим жахом, а тепер – вважаю своїм власним щасливим білетиком. 

Демон: Пообідаємо? – раптом приходить на телефон повідомлення.

Демон. Я навіть не стала його переписувати. Як і раніше, я дозволяю собі в думках його так називати, от тільки тепер я вважаю його справжнім демоном-спокусником.

Чорт, в мене ніби особистий Люцифер Морнінгстар з'явився! До речі, той теж сходив з розуму від білявки.

Я: Не вийде( 

Я: Соля приїхала. Ми збираємося з друзями за обідом. 

Відповідаю і знову посміхаюся.

На роботі ми все ще спілкуємося повідомленнями, щоб не шокувати колег, що досі дивляться на нас з острахом, очікуючи вибуху. Раніше я намагалася не звертати на це уваги, але тепер ледь стримую сміх, спостерігаючи за ними.

Після цього Влас написав, що теж тоді зустрінеться з Артом – його найкращим другом. До речі, цікавий персонаж. Рідко хто може сподобатися Божені, а тут вона після першої зустрічі назвала його Богом. Богом сексу, якщо точніше, але то вже зайві деталі.

А, я ж не розповідала про це!

Так от...

На наступний ранок, після нашої з Власом знакової зустрічі в клубі, я отримала від Божени повідомлення, де вона дякувала за “гарячого жеребчика, що виявився Богом сексу”. В тому ж повідомленні вона також написала, щоб я “забила на все і просто насолоджувалася життям зі своїм красунчиком”, а після цього ще й дописала, що “нарешті ти дізнаєшся, що це означає бути зі справжнім мужиком” і порадила не забувати про захист.

Прочитавши ці її повідомлення, що були доповнені найрізноманітнішими (не дуже пристойними) гіфками, я не стримала сміху. Влас хотів дізнатися, що ж так мене розвеселило, та я розповіла йому тільки першу частину, що стосувалася його друга. Все інше – то вже наші дівчачі справи.

***

Обід пройшов весело.

Ми давненько не бачилися з друзями, тож за столом не змовкали розмови. Кожному було чим поділитися, але я мовчала. Не хотіла поки розповідати про деякі зміни в житті. 

Рано.

Я ще й сама не розібралася, хто ми з Власом один для одного. Точніше хто я для нього. Саме тому не була готова відповідати на сотню питань, що точно навалились би на мене великою купою після приголомшливої новини.

І тільки Божена час від часу кидала на мене зацікавлені погляди, що обіцяли мені в майбутньому допит з особливою пристрастю.

– До речі, Ніко, що там зі спанієлем? – раптом спитав мене Рус, коли ми вже розплачувалися по рахунку.

– Спанієль? – перепитала Соля. – Ніко, в тебе пес з’явився? Маааакс, я теж хочу!

Подруга тільки на третьому місяці вагітності, але в неї вже проявляються дивні бажання, які Максим сприймає зі стійкістю та посмішкою на обличчі. 

Ех, оце кохання! 

Цікаво, чи зможу я колись так само з Власом заявитися на наші вже традиційні посиденьки з друзями? Зараз сама тільки думка про це здається якоюсь нереальною.

– Ні, Солю. Ми просто з Русом на прогулянці знайшли спанієля. Але він вже давно повернувся до Власа… – запнулася. – Власника… до нього повернувся. Все добре, – виправила себе з нервовою посмішкою.

Рус пожав плечима і вже заговорив про якісь футбольні штучки з Максом. Я видихнула з полегшенням, поки не наткнулася на лукавий погляд Божени.

– Влас… ник… – прошепотіла вона. – Не тільки песика забрав, а й подарував рятівниці за це незабутні відчуття у ліжку.