Глава 11

Ніка

Я стояла і заворожено дивилася на вогні нічного міста. Дивилася і відчувала як заспокоююся, адже сьогоднішній напружений день мені абсолютно нічого хорошого не приніс.  

Раптом ззаду почулися кроки. Мені навіть повертатися не потрібно було, щоб зрозуміти, хто порушив мій спокій. Він. Тільки він один завжди це робить.

Гарячі руки опустилися на мою талію і почали її легенько погладжувати, а в цей самий час ніжні гарячі губи почали пестити шию.

Я хотіла відійти. Хотіла. Але не відійшла.

Очі прикрилися від задоволення, що дарували руки та губи ненависного чоловіка.

– Ти мала вже бути вдома, – прошепотів між поцілунками.

– Мала, – так само тихо відповіла, стримуючи стогін.

– Тобі краще було бути вже вдома.

– Краще…

– Я не відпущу. Не цього разу, – майже проричав, а потім…

А потім нам було не до розмов.

Влас затягнув мене у глибокий поцілунок, якому я підкорилася цілком і повністю.

Сама не помітила, коли стала відповідати так само пристрасно, а мої руки вже блукали ідеальним тілом демона. Ми згорали від цього неправильного почуття. Згорали, але не могли відірватися один від одного.

Один рух і Влас притис мене до скла, щоб нарешті зробити те, чого так прагнули наші тіла.

Ще один – і моя сукня полетіла донизу.

Клянуся, ми в цей момент, ніби були створені один для одного. Це була справжня магія. Магія, яка об’єднала двох людей, які ніколи не мали знову зустрітися.

– Oh, oh, sometimes, – раптом на вухо заспівав Влас, – I get a good feeling, yeah…

– Що за?

І тут…

Мене підкинуло з ліжка так, що аж телефон, який лежав поряд і будив мене улюбленою піснею “Flo Rida – Good Feeling”, полетів в інший куток кімнати!

ЧОРТ! ЧОРТ! ЧОРТ!

Це був сон, Вероніко, просто сон… Яскравий, надто реалістичний, але все ж сон, який нічого не означає! 

Твою ж матір, як таке взагалі могло статися? Я перепрацювала, це точно… Чи ні, я фарби нанюхалась! Точно! Вчора ж взяла декілька зразків, щоб спробувати на стінах. Ось вони мене й “ушатали” так, що всяка дурня в голову полізла!

Це ж треба! Я і Гордич! Як згадаю, так і… Чорт, а може це в мене просто реакція на те, що давно сексу не було? А тут ще й демон зі своїми поцілунками поліз, та й взагалі останнім часом його надто багато в моєму житті. Ось і результат.

Так, все! Тепер тримаюся від нього якомога далі!

А зараз – швидко в душ, щоб змити з себе дотики демона, що досі відчувалися на тілі.

Неправильно все це! Надто реальні відчуття, як для простого сну, на жаль.

***

– Ніко, це – знак, – сказала Соля, не перестаючи сміятися.

– І навіщо я тільки розповіла тобі про все? – жалісно простогнала, закриваючи щоки, які знову запалали від згадки про сон.

– Бо я твоя найкраща подруга і маю таке знати. Але, якщо тобі цікаво, я думаю, що це – реально знак. Рус же казав, що така ненависть має закінчитися в ліжку, ось і перші дзвіночки до того, що він мав рацію, – сміятися при цьому не перестала.

– Ну от що ти ржеш? – хотіла сказати образливо, але сама не стрималась і засміялася. – До речі, Руслан ще пропонував варіант вбивства.

– Е, ні. Це точно не для вас, – впевнено відповіла подруга. – А взагалі – просто забий на цей сон. Ну, наснилося й наснилося. Але слухай… Це ж ніч з неділі на понеділок була?

– Ну і? – не зрозуміла до чого вона веде.

– Ой, ну все… Готуйся! – ще більше розсміялася Соля. – Всі ж знають, що з неділі на понеділок – пророчі сни. 

– Та ну тебе, – махнула рукою і поспішила втікти, але все ще за спиною чула веселий сміх подруги.

От знайшла чим собі настрій підняти. Ні, щоб просто мені поспівчувати. Можливо, цей сон мені непоправну моральну травму залишив! І тепер мені все життя з нею жити!

– Ніко, зачекай, – раптом почула голос Андрія і зрозуміла, що не судилося мені сьогодні спокійно дійти до кабінету. – По-перше, привіт, а по-друге, зайди до мене, будь ласка. Є розмова, – ну от, я ж казала.

– Привіт, – сподіваюся він не зрозуміє, що моя усмішка зараз просто наскрізь фальшива. – Можливо, я хоч речі в кабінет закину?

– Я надовго не затримаю, – запевнив мене, а потім повернув за плечі і направив в сторону свого лігва.

Ну, довелося йти, хоча зараз мені хотілося просто спокою і декілька годин тиші.

– Проходь, – відкрив переді мною двері. – Нас вже чекають.

Я подивилася на нього з німим питанням, але потім і без нього отримала відповідь на своє питання – в кабінеті вже сиділи Рита і Гордич, які мило між собою переговорювались.

– Нікі! Моя смілива дівчинка! – одразу підійшла до мене подруга і міцно обняла. – Ти така в мене молодець! Закрила всім роти, ще й так гарно! Я неймовірно пишаюся тобою!