До зустрічі ніколи

Глава 7

Ніка

Наступного ранку на роботу збиралася, мов на справжню битву. Не знаю чому, але я не могла собі дозволити мати непрезентабельний вигляд перед Гордичем. Саме тому мої збори затягнулася як мінімум на годину, але результат – того вартий. 

Одягнути я вирішила свій найулюбленіший смарагдовий костюм з оверсайз піджаком та штанами з високою талією, який доповнила білим топом-корсетом та класичними бежевими човниками на шпильці. При цьому я навіть не полінувалася і накрутила легкими локонами волосся, щоб образ, так би мовити, був вже повністю ідеальний. Але все одно вже перед самим виходом з дому я зрозуміла, що чогось не вистачає до ідеалу… Довго дивилася в дзеркало, щоб зрозуміти, що саме мені не подобається і... Голова ще до кінця не схопилася за ідею, але рука вже впевнено потягнулася за бордовою матовою помадою, якою я користувалася від сили разів зо п’ять. Не зовсім мій стиль, але сьогодні вона просто чудово вписалася в загальний look. 

Ще раз обдивившись себе в дзеркалі, я задоволено гмикнула і з хорошим настроєм вийшла з квартири.

***

Сьогодні в офіс я заходила вже впевненіше. Звісно, шикарний інтер’єр все ще змушував мене розглядати все підряд, але цього разу я намагалася робити це більш приховано.

Перед своїм кабінетом трохи забарилася, подумки налаштовуючи себе на нову зустріч з демоном, але, як виявилося, дарма. Швидко оцінивши обстановку, зрозуміла, що “сусіда” немає, тож можна спокійно собі працювати.

І саме це я й робила, поки не прийшов час йти на перший спільний збір команди, що буде займатися тендером. Ще вчора ми домовились, що буде доречно залучити ще по три людини з кожної сторони, щоб робота проходила швидше і якісніше. І ось я прийшла на місце збору, тепло усміхнулася "моїм", що вже в повному складі прибули на місце, а потім нахмурилася, адже зі сторони Гордича не було нікого. Ну і його відповідно теж. 

– Ніко, а ми час не переплутали? – спитала Соля, яку я, звісно, взяла у команду. І ні, не через наші хороші стосунки, а тому, що вона справді талановитий спеціаліст, як на мене.

– Та ні, – відповіла, знову подивившись на годинник.

Архітектори запізнювалися вже на п’ятнадцять хвилин. Я почала злитися. Невже так важко прийти вчасно?

Щоб дарма не гаяти часу, почала по трохи розповідати своїм завдання. Звісно, без основної ідеї готелю ми не могли перейти до більш конкретного мозкового штурму по внутрішньому оздобленню, але все ж обговорили деякі варіанти. Також я розповіла дівчатам, що проєкт буде оцінювати сам Сіворський, тож вони були в шоці. Але це навіть добре, адже тепер вони розуміють всю серйозність поставленого завдання.

Коли з початку “наради” пройшла вже година, я не витримала. Розпустила працівників, які і самі не розуміли, що відбувається, а потім пішла вбивати… ой, в сенсі пішла шукати демона, який точно має пояснити свою безвідповідальність.

І уявіть моє роздратування, коли я побачила, що ця сволота просто стояла в кухонній зоні і мирно собі попивала каву, розмовляючи з якоюсь брюнеткою.

– І як це розуміти? – спитала, безцеремонно втручаючись в їх розмову. – У нас мала бути нарада.

– Не знаю, що там у тебе, але в мене нарада пройшла просто супер, – як ні в чому не бувало відповів він мені, а потім повернувся знову до дівчини.

– У тебе? Нічого не плутаєш? 

– Ні, – та він просто знущається з мене!

– Гордич, ти поводиш себе, як дитина. Ми обоє опинилися в цій упряжці з тендером, тож обоє маємо виконувати свої обов’язки. Чи як ти собі уявляєш спільну роботу?

– Ніяк, Хоменко. Я не збираюся на тебе витрачати свій час. Мої люди вже передали всю інформацію дизайнерам, яким ми справді можемо довіряти. З ними ми й далі будемо контактувати, а ти можеш відпочивати. Та й що тебе не влаштовує? Це ж твій улюблений сценарій – нічого не робити, а в кінці вийти переможницею, – тепер він дивився з неприхованим викликом прямо мені в очі. 

– Що?! Боже, як можна бути таким твердолобим йолопом? Невже ти думаєш, що зможеш все це провернути самостійно? Ти тільки підставиш і себе, і компанію, – я була настільки обурена, що готова була розцарапати йому все обличчя.

– Ні, Хоменко. Я все зроблю на найвищому рівні і покажу, що ти – просто зайва деталь у механізмі Фієрі. А що роблять із зайвими деталями? Їх викидають, Хоменко. І тебе теж викинуть.

– А знаєш, що роблять з такими, як ти? Їх опускають з небес на землю, Гордич, при чому без гальм, щоб назавжди запам'ятали зовсім не м'яку посадку.

– Пусті балачки, Хоменко, – відповів, демонстративно роблячи ковток кави. – Просто пусті балачки.

Чесно, в цей момент і в мене "гальма" відмовили, тож я мало не кинулася на демона, але... Пощастило, що здоровий глузд вчасно оговтався і почав швидко аналізувати середовище. Виявилося, що у нашої не надто привітної розмови вже надто багато глядачів, і Гордич, на відміну від мене, прекрасно це бачив. І тут до мене дійшло… 

Він спеціально! Провокує мене спеціально!

Хоче, щоб я влаштувала скандал, а потім перекрутить ситуацію так, ніби я просто неврівноважена істеричка. І всім буде байдуже, що в мене справді є причина на цей скандал. Люди просто поставлять на мені клеймо тої самої істерички, не шукаючи істини.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше