~Розділ 1

Липень 1939 року.

То був звичайний липневий день. На маленькому сільському вокзалі стояла жахлива спека. Поїзд запізнювався,а бідні люди не знали куди сховатись від палючого сонця. Джейн тримала в руках маленький веєр,але здається в таку спеку навіть він не допомагав. Не витримавши молода дівчина зайшла у невеликий будинок вокзалу,де було місце  чергового. Її погляд ширяв навколо,розглядаючи маленьку кімнату. Здається тут нікого не було,бо у приміщенні було ще спекотніше ніж на вулиці. Вона відводила погляд від якихось пейзажів,що висіли на стіні,до столу заваленого  різними паперами,і раптом у кутку побачила стареньке фортепіанно. Підійшовши,вона помітила що на ньому немає декількох клавіш,і його вияглад бажав мати кращого,але звідки на вокзалі фортепіанно? Ця думка не давала їй спокою, та невдовзі вона опустила свою маленьку валізку і торкнулась клавіш.З під її рук лилась улюблена  мелодія,яку її колись навчила  мама. Її тоненькі пальчики ніжно торкалися клавіш,передаючи неперевершений звук,навіть на такому поганому фортепіанно.Ця мелодія нагадувала їй дитинство,коли поряд були мама і тато,коли світ здавався ще таким безтурботним та простим.Де було місце тільки щастю та радості... 
Згодом її руки заграли останні ноти, і вона почала підводиться....Аж раптом почула оплески.Джейн озирнулась і побачила молодого юнака,який стояв при вході. Він був високий на зріст,мав гарні блакитні очі,які в цей момент дивились саме у її,і ось юнак озвався:
-Знаєте,підслуховувати не гарно і цьому мене навчили,але ця мелодія яку ви грали,це щось неймовірне.Здається я її десь чув,от тільки згадати не можу.Ви піаністка?
-Тут нікого не було, коли я зайшла, - сказала вона. - А щодо мелодії... це особисте. Якщо ви її десь чули, то це ваша справа. Я просто чекаю на потяг.
З цими словами Джейн підвелася взяла у руки валізу і попрямувала до виходу. 
Проходячи повз юнака побачила усмішку на його обличчі.
-Ви що з мене насміхаєтесь?
- Пробачте,ви вигладаєте такою тегдітною,а так гнівно відповіли мені,що я не стримався- він посміхнувся розводячи руками.
Зараз розгледіти юнака можна було краще,і він дісно був красивим.Його блакитні  очі,в яких відображалвсь така щирість і простота,що погляд відвести було важко.
-Я перепрошую якщо виявилась грубою до Вас,проте бажання говорити з вами про мелодію у мене немає. На все добре .
З цими словами Джейн попрямувала до поїзду,який якраз вже прибув. Зайнявши своє місце біля вікна, дівчина поринула в думки. За вікном змінювались пейзажі і Джейн навіть не помітила,що вже дісталася свого маленького села.