Розділ 6

 Якщо чесно вже до вечора п’ятниці я вважала що було повною дурницею погодитись на план Джені. Тож перебираючи одяг,час він часу викидаючи його з шафи, щоб знайти щось що підходило мені по настрою. Але все здавалося або занадто відкритим, або занадто повсякденним, і нічого, абсолютно нічого такого, що можна вдягнути до клубу, але водночас не притягуючи до себе занадто багато уваги. Я схопилась за голову, кричачи у відчаї. Після чого мені миттєво стало легше я почала раціонально обдумувати, що в загальному в цьому той немає нічого поганого. Всього лиш підійду до якогось чоловіка, зроблю вигляд що веду найцікавіше бесіду в моєму житті і через деякий час спираючись на миттєві справи просто піду звідти. Посмішка розквітла моїм обличчям. Всетаки придумування планів, завжди було моєю сильною стороною. Звісно в цілях спасти себе від складнощів, але ж це притаманно кожному, хіба ні?

 Через годину я зупинилася на чорному сарафані з довгими рукавами, не надто глибоким декольте та чорною вільною, хвилястою спідницею, з вшитими шортами під нею. Я помила голову і просушила феном створюючи природні кучері. Вдягнувши свої улюблені сережки у вигляди подвійних сердець, і взувши чорні закриті підбори я була готова. Гарна, але водночас складалось враження що все це природно, без жодних зусиль. Неначе вдягнула перше, що попалось під руку, але за мить стала богинею. Я закинула собі в сумочку телефон, поглянувши на годину перед тим як його опустити на дно, гігієнічну помаду, якщо червона зітреться то хоча б губи будуть цілими, також маленьку пачку сухих серветок, про всяк випадок. І більш нічого, я живу по правилу, головне взяти гроші все інше можна докупити.

 Я зустріла Дженіфер майже доходячи до головної будівлі, вона поспішала мені на зустріч.

— Думала, що вже спізнююсь, але побачивши тебе йдучи такими повільними кроками, справді заспокоїлась.

— І тобі привіт. — Відповіла я.

— Так, так, звісно, привітик. — Сказала вона обіймаючи мене. — Бачу що ти добре постаралась виглядати сьогодні на всі сто.

— Насправді ні, я хотіла притягувати до себе якомога менше уваги.

— Якщо це було твоєю цілю подруго, можу з упевненістю сказати, що вона з тріском провалилась. Кожна людина, що має можливість бачити, очей від тебе не зможе відвести.

— Не потрібно цих перебільшень.

— Абсолютно жодних. Всі слова сказані мною, абсолютна правда. — Нащо я лиш злегка махнула головою, намагаючись закінчити цю тему. Вона виглядала ні на краплю не гірше за мене. Яскрава, довга сукня, що зав’язувалась на шиї створюючи овалоподібний виріз, і сягаючи їй трохи нижче колін. Ідеально підкреслювала її спортивну фігуру, водночас тканина спадала легкими хвилями, придаючи їй неймовірної жіночності.

 Весь шлях до місця призначення я слухала смішні розповіді Джені, про сьогоднішній робочий день. З її емоцій можна було зрозуміти, що своєю роботою вона насправді пишається.

— Тож подруго, сьогодні ти побачиш абсолютно новий світ. — Сказала вона повертаючись до мене обличчям і крокуючи спиною вперед. — Та дам! — Відійшла вона трохи в бік, як тільки ми вийшли за повороту. І О Боже, це була найяскравіша вивіска, яку я бачила за все своє життя. Слова ”PUA LA” світилися яскраво жовтим, з відблиском темно синього контуру. Від Джені я дізналася, що назва перекладається як «Сонячна Квітка», що повністю описувало цей заклад. Квіти навколо та всі ці зелені рослини, що майже обвивали стіни будівлі, маленькі яскраво рожеві квіти цвіли навколо, створюючи настільки приємну атмосферу, що почала жалкувати, що взагалі дала можливість думкам про відступ, пробратися до моєї голови. Навколо стояли купки людей про цього розмовляючи, час від часу сміючись, або навпаки кривлячи гримаси. Час від часу люди заходили досередини, так само як інші люди виходили звідти. Я подалась за подругою до охоронця, що стояв біля дверей. Це був високий, середньої статуси чоловік, років так 35- 36 можливо. В нього було світло русяве волосся, що крутилося від природи. Його світло блакитні очі, створювали ідеальний контраст в поєднані з волоссям. Його симетричності обличчя можна було позаздрити, думаю з нього вийшла б чудова модель, але якщо йому подобається бути охоронцем це також чудово. Джені відразу почала з ним про щось мило говорити, на якийсь момент мені навіть здалось, що в його очах з’явилась ця закохана нотка, але по тому як дружньо сміючись і інколи кидаючи смішні жарти, моя подруга цього абсолютно не помічала. Також мені сподобалось, що охоронець був вдягнутий не в чорний суворий костюм, а в пляжні шорти та вільну сорочку з зображення хвиль. Нарешті після хвилин ігнорування мене, вона повернулася в мій бік, вказуючи рукою на мене.

— Це моя нова подруга, Стейсі. — Сказала вона звертаючи увагу чоловіка на мене. — А це Майк, мій давній друг. Скільки років я сюди вже приїжджаю і ми весь час зависаємо разом. Але цим літом звісно менше, так як я повністю завалена роботою.— Сказала вона злегка випираючи нижню губу.

— Приємно познайомитись, Стейсі. — сказав Майк дружньо посміхаючись. — Ти мабуть дуже особлива, раз така людина як Джен вибрала тебе. —  Продовжив він, підморгуючи мені.

— Дякую. Мені також дуже приємно познайомитись.

— А тепер хутчіш в середину. Не хочу весь вечір провести біля входу. Вибач Майк. — Сказала Джені підпихаючи мене всередину. — Ще зустрінемось! —  Кинула вона на останок повертаючись, до чоловіка, що мило посміхався проводячи нас поглядом.

 Спочатку мені стало дещо лячно. Ми йшли темним коридором, без жодного освітлення, здавалося йому немає ні кінця ні краю. Але Джені з такою впевненістю рухалась прямо за руку ведучи мене за собою, що частина її впевненості почала передаватися мені. Коли ми нарешті дійшли до освітленого простору, мені довелося декілька разів зморгнути, щоб нарешті звикнути до світла. Хоч це були лиш круглі ліхтарі, що знаходились в різних місяцях, та й світили вони не надто яскраво. Але для мене, яка щойно подорожувала суцільною темрявою, вони були як засліплюючі фари автомобіля, що рухається тобі на зустріч.