Розділ 2

 Ранок видався доволі ясним. Сонячне світло, що так старанно світило, обпікаючи мені обличчя, не дало і шансу полежати, хоч ще п'ять хвилинок в ліжку (насправді це була моя провинна, забути у вечері закрити штори).

 Я повільно потягнулася, виглядаючи у вікно, на пташок, що сидячи на дереві, весело перемовлялися. Здається вони не мали нічого проти ранніх пробуджень, на відміну від мене.

 Спустивши ноги і намацавши м’які готельні капці, я повільно рушила у ванну кімнату приводити себе до порядку. Приклавши купу зусиль, я нарешті змогла розчесати гніздо, створене моїм волоссям під час сну, нанесла сонцезахисний крем і легкий макіяж, рушила вибирати одяг. Вибір зупинився на рожевих шортах та сорочці з короткими рукавами з маленькими фіолетовими квіточками. Своє каштанове волосся я зібрала крабиком, даючи можливість прохолодному повітрю огорнути шию. Годинник показував 7:20 саме час іти на сніданок, особливо тоді коли ти ще не знаєш куди. Перекинувши рожеву сумку, з купою потрібних мені речей через плече, я рушила до кафе. Довелось витрати хвилин п’ятдесят перш ніж знайти потрібний заклад. Це була велика територія під навісом, з купою маленьких столиків, більшість з який були вже зайняті. Так як я не звикла рано їсти, взяла лиш чашку міцної кави та тарілку нарізаних фруктів. Зайняла столик, який знаходився найближче до пляжу, і як на диво був вільним. Я вирішила витягнути блокнотик та переглянути, що з бажаного зможу зробити сьогодні, але його не виявилося в сумці, мені навіть знадобилося викинути весь вміст сумочки на сусідній стілець, але там була лиш купа маркерів, ручка, декілька гумок для волосся, сонцезахисний крем, моя улюблена рожева помада та блиск для губ і ще декілька дрібних папірців, що я забула викинути раніше. Чорт, це надто дорогоцінна річ для мене, там купа моїх думок, що не повинний побачити світ, і мій не надто досконалий план, але все рівно краще ніж зараз залишитись без нічого. Так, заспокойся, поки рано панікувати, я могла його випадково впустити десь в номері чи викласти і забути про це. Я повільно вдихнула і видихнула. Спершу треба випити кави і трішки підкріпитися, а вже потім іти на пошуки чи впадати в паніку. Я роблю ковток кави оглядаючи людей навколо, всі парами чи то сім'ями сміються, або намагаються поділитися цікавими думками перекрикуючи один одного, це атмосфера суцільного хаосу, але чомусь саме тут мені настільки спокійно. Помічаю чоловіка, який про щось так емоційно дискутує з офіціантом, він навіть здається мені роздратованим, допоки не повертає обличчя і повільно проводить погляд зайнятими столиками. І тут я розумію, що це Стів, людина яку б мені хотіла бачити зараз останньою, я думаю, що варто швидко відвести погляд, але для цього вже було надто пізно, наші погляди зустрічаються і я бачу як його обличчям повзе ледь помітна посмішка. Я швидко пробігаюся залою, намагаючись найти хоч одне вільне місце, але все як на зло зайняте. Тепер всі ці сім'ї не здаються мені настільки милими. Мені навіть не потрібно переводити погляд, знову перед собою, щоб зрозуміти кому належать кроки і звуки відштовхування стільця.

— Яка несподіванка. Думав, що ти втечеш у найвіддаленіші куточки, щоб більше не зустрітися зі мною, ти так швидко зникла в таксі. І що то була за посмішка на твоєму обличчі? Здавалося, що тебе в будь який момент просто знудить. — Цілі купи слів полилися з нього, невже він не бачить, що я намагаюся знайти спокій.

— Можливо так і було, я намагалася, щоб мене не знудило від наступних сказаних тобою слів. — Я намагалася звучати якомога принизливіше. — Тому довелося втікати, допоки вони не зірвалися з твоїх вуст.

— Оу, навіть так? А я думаю, що ти зробила помилку не вислухавши мене тоді.

— І цікаво чому це?

— Тому що я маю дещо, що можу сказати з упевненістю ти сьогодні шукала,- самовдоволена посмішка розквітла на його губах. Тільки тепер я помітила зелений блокнот з золотими квітами, в руці, що була зіперта на спинку стільця.

— Відай його негайно мені! — Потягнулася через стіл, маючи на меті вихопити свою власність.

— А що я отримаю натомість? — Мій ранок, що почався так спокійно, може закінчитися за ґратами, якщо він продовжить так себе поводити.

— Можливо я нанесу тобі не настільки серйозні травми, і ти отримаєш тільки один ляпас.

— Ти знаєш, що на даний момент нагадуєш мені хом'ячка який в мене був в дитинстві, він також якщо я довго його не кормив корчив такі гримаси, — моє терпіння знаходить на межі.

— Не випробовуй мене, віддай блокнот і ми мирно розійдемося.- Він відкрив блокнот і піднявши голову почав вчитуватися в нього. — Не смій читати, негайно закрий його. Не смій навіть починати. — Я вся кипіла від злості.

— Я й не збирався починати, — настала коротка пауза, — Я мав закінчити декілька сторінок, що не встиг прочитати вчора. — Це виявилося останньою краплею, я настільки швидко перехилилася через стіл, вихопивши блокнот, що він навіть не встиг зреагувати, а коли зрозумів, що до чого я вже добігала до свого номеру.

 Швидко зачинивши за собою двері, я сіла на крісло у вітальні й почала перегортати сторінку за сторінкою в пошуках написів, що могли б зруйнувати все моє життя потрапивши до чужих рук. Як виявилося нічого надто секретного  там не було, декілька написів, що були зроблені мною неймовірно злою на свого вже екс-боса, списки покупок, декілька думок, що були написані в найсумніші часи (там я не боялася писати про всі свої недоліки, невдачі), було декілька переліків покупок, і звісно мій не надто ідеальний план, що складався з таких пунктів: